ВСТУП.

Будівництво і проектування церкви – одне із найвідповідальніших, найтяжчих та найпочесніших завдань для архітекторів і будівельників: потрібно запроектувати і звести будівлю, а водночас і мистецький твір – громадський вислів віри свого народу.

Із початком розбудови української державності постало і питання відродження національної культури й духовності,без чого неможливо створити міцну, незалежну, самостійну Україну. А культура і духовне життя нації тісно пов’язане з релігією. Як сказав Олесь Гончар: “…неможливо уявити собі цілісно і монолітно наше духовне життя без релігійних традицій, які міцно перепліталися між собою і творили одне ціле. У святинях, під час урочистих Богослужень, відчуваєш дух нашої історії, культури минулого. То - наша гордість…”

Відродження української держави дало поштовх і відродженню храмового будівництва в Україні. В наших містах і селах поновлюються старі та будуються нові церкви. У даний час перед архітекторами та будівельниками стоїть важливе і відповідальне завдання на сучасному етапі історичного розвитку української держави – відродити храмове будівництво, використовуючи нові технології, будівельні та оздоблювані матеріали,створити нову сучасну церковну архітектуру, яка займає гідне місце у вітчизняному та світовому зодчестві, стане продовженням еволюційної багатовікової традиції українського церковного будівництва.

Історія розвитку храмового будівництва.

Для кращого розуміння проблеми церковного будівництва в сучасних умовах варто зробити невеличкий екскурс в історію, “бо хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього.”

Будівництво храмів та поширення християнства серед східних слов’ян почалося ще до його офіційного утвердження в Київській Русі у 988 році.

Є дані, що засновник Києва князь Кий був християнином, а офіційне Хрещення Київської Русі відбулося у 860 році під час правління великого київського князя Аскольда. Князь Олег у 911 – 912 роках прийняв християнство. Князь Ігор хрестився разом з дружиною Ольгою. Згодом і княгиня Ольга, яка правила державою після смерті чоловіка, збудувала принаймі дві церкви: у Києві та Пскові. Великий князь Володимир охрестив себе та киян у 988 році. Відтоді християнство остаточно утвердилося по всій Руській землі. Поширення християнства у Київській Русі мало для нашої держави велике значення: піднялась роль Великокняжої київської влади; християнська релігія ще тісніше залучала Київську Русь у сферу європейської культури, витоки якої походили з античної духовно-мистецької спадщини, а також дала струнке на той час пояснення світу, принесла нові форми і види мистецтва та сприяла поширенню письменності й початків освіти.

Перші християнські храми на території Київської Русі будували дерев’яні, зі зрубів що обумовлювало довжину стін 6-9 метрів та конфігурацію самого храму. Щоб отримати більшу внутрішню площу, храми будували хрещаті або восьмикутні в плані, які згодом трансформували в круглі.

Характер східнослов’янського Богослуження вимагав, аби будівля храму поділялась на три частини.

Наш християнський Божий храм ділиться на святилище, або вівтар, де є пристіл і кивот з Пресвятою Євхаристією; на храм вірних, де стоять вірні, і на притвор (сіни), де колись стояли оглашені (ще не охрещені учні християнської віри). Святилище від храму вірних відділяє іконостас.

Pгідно з древньою і авторитетом Церкви узаконеною традицією розташування всіх храмів східного обряду ( і майже всіх інших християнських ) повинно бути вівтарем на Схід. Вірні, які виконують обряд моління Господу Богу, обернені обличчям до Сонця, до світла. Сонце – життя, і вічність. Світло іде до нас зі Сходу. «Бог – Світло. Ось та вістка, що ми від Нього чули й повідаємо вам: Бог – Світло, і ніякої в Ньому темряви немає» (І Посл. Ів. 5: 6 ).

На початку поширення християнства на території Київської Русі наш народ був під впливом візантійської архітектури, однак з часом він витворив свій власний, тільки йому притаманний стиль. Будівництво храмів в українському стилі можна розділити на три основні групи або три великі періоди розвою нашої церковної архітектури: княжа доба, гетьмансько-козацька доба та будівництво українських дерев’яних церков, яке у часі проходить паралельно з першими двома періодами – аж до початку ХХ сторіччя. Звичайний тип храму княжої доби Х – ХІІІ сторіч – це тринавні з трьома півкруглими апсидами та великою банею над головною навою. Церкви будують з однією, п’ятьма або дев’ятьма банями. Період розвитку церковної архітектури гетьмансько-козацької доби витворив своєрідний стиль, який називають козацьким або українським бароком. Свої оригінальні форми українське бароко бере зі старих традицій києво-руської архітектури, а також під впливом архітектури Західної Європи. Найунікальніше, найвагоміше, що витворив наш народ у церковній архітектурі й чого не мають інші народи Європи – це українські дерев’яні церкви. Основним конструктивним елементом дерев’яної церкви є кліть – найпростіший зруб. Три зруби, поставлені в ряд по осі захід – схід складають типову триверху церкву, в якій середній зруб ширший і вищий від бічних. Якщо до середнього зрубу з південного і північного боків додати по одному зрубу, то буде п’ятиверха церква. Українські церкви відзначаються простотою своєї конструкції, відповідністю зовнішніх форм внутрішньому простору. Але повернімося до історії розвою церковної архітектури і будівництва.

У Києві в 989 – 996 роках збудували кам’яний храм Успіння Богородиці – Десятинний, якому Великий Князь Володимир заповів десяту частину своїх прибутків. Червонувато-рожевий Десятинний храм був оточений князівськими палацами, золотоверхими теремами багатих дружинників, майстернями ремісників і напівземлянками міського населення, дивуючи світ фантазією та творчістю київських майстрів. Десятинну церкву збудували із 25 верхами, її