Початок нового широкомасштабного будівництва у Києві, яке започаткував Великий князь Ярослав Мудрий, пов’язаний із нападом печенігів на столицю Київської Русі у 1036 році. Саме тоді Ярослав Мудрий перебував у Новгороді; він зібрав велике військо й прорвався в столицю. Удар, якого він завдав печенігам, був настільки сильним, що печеніги були розгромлені дощенту і вже ніколи більше не згадувались в наших літописах. У наступному році, щоби ознаменувати свою перемогу над ворогом, Ярослав Мудрий заклав нове місто. У центрі нового міста, там де перед тим було поле, на якому Великий князь розбив печенігів, збудували собор Святої Софії, який повторював назву знаменитого храму у Царгороді. Купол і вівтарна частина храму прикрашені мозаїками, красу яких неможливо передати жодними фотографіями і репродукціями, їх треба бачити. Переливи барв, блиск, сяяння золота зачаровує погляд. Стіни і стовпи Софіївського собору розписані фресками. Дев’ять століть минуло, а фрески, як і раніше, яскраві, свіжі; вони вражають ніжними барвами. Хори Софіївського собору мали громадське значення: тут під Богослуження стояли Великі київські князі та їх найближче оточення, тут приймали іноземних послів, тут містилась бібліотека. Вже після смерті Ярослава Мудрого, слідом за Софіївським собором було споруджено знаменитий Успенський собор ( 1073 – 1078 рр. ), прикрашений такими ж чудовими фресками та мозаїками, згодом Троїцьку надбрамну церкву, а пізніше – могутню кам’яну стіну, яка замінила дерев’яну огорожу, так зване столпіє. Так був створений цілий комплекс видатних пам’яток світової архітектури – Київська лавра, яка відіграла важливу роль у розвитку вітчизняної архітектури та культури.

Татаро - -монгольська навала надовго підірвала економічний та культурний розвиток України-Русі, а роздроблення київських князівств полегшило литовським та польським феодалам їх захоплення. Тісний контакт української культури з польською і литовською, а також із західно-європейською, залишив глибокий слід в українському мистецтві й архітектурі. В кам’яному храмовому будівництві водночас із продовженням розвитку типів хрещато-купольних храмів ХІІ-ХІІІ століть, виникають тридільні у плані храми, перекриті склепінням або куполами. Особливо важливим було запровадження прийому завершення куполів кожної частини тридільних у плані храмів, що стане найтиповішим у наступні століття. На формування нових типів кам’яних храмів з об’ємно – просторовою структурою, яка не мала аналогії у світовій архітектурі, великий вплив зробило дерев’яне зодчество, яке успадкувало характерні риси кам’яної архітектури. Була створена об’ємно – просторова композиція обє’му вежі, відкритої знизу до верху. В конструкції побудови барабану почали застосовувати прийом постановки восьмерика на четверик при допомозі парусів або зрізаної піраміди.

Архітектура України другої половини ХVІ і ХVІІ століть розвивалась у складних умовах боротьби за національну культуру, за збереження своєї мови, релігії, традицій. Це укріпило національну свідомість українського народу і вплинуло на архітектуру цього періоду.

У дерев’яному храмовому будівництві з’являються своєрідні регіональні архітектурні школи ( Середнє Придніпров’я, Слобожанщина, Волинь, Поділля, Прикарпаття, Закарпаття ). Велика висота і стрункість об’ємів дерев’яних храмів центральних і північних районів, приземистість волинських, багатоярусність і перевага горизонтальних членінь у будовах храмів Прикарпаття, елементи готики в Закарпатському типі храмів із високою вежею над притвором – все це можна побачити в дерев’яному храмовому зодчестві України ХVII – XVIII століть.

Кам’яне будівництво Києва Середнього Подніпров’я цього часу має багато спільного з архітектурою дерев’яних храмів даного регіону.

Друга школа в кам’яному будівництві храмів – архітектура північних районів, на якій позначився вплив московської архітектури.

Найбільше значення в будівництві храмів цього періоду мала третя архітектурна школа, з центром у Львові, яка охопила майже все Правобережжя.

Винятковою особливістю цієї школи було вивчення, освоєння і творче переосмислення та пере опрацювання архітектури італійського Відродження. Вплив на становлення цієї архітектурної школи мали архітектори польського ренесансу, італійські майстри, які жили і працювали у Львові, а також наявність у місті цеху будівничих і різки каменю. Характерним прикладом храмового будівництва у Львові цього періоду може служити архітектурний ансамбль Успенської церкви з дзвіницею «Вежа Корнякта».

Кам’яне будівництво храмів в Україні кінця ХVIII – XIX століть може бути поділене, з огляду на композиційні прийоми, на п’ять основних груп:

Церкви хрещаті у плані, однокупольні, з портиком при вході;

п’ятикупольні храми;

храми кубічні з трапезою та дзвіницею над входом;

церкви круглі в плані, одно купольні;

церкви прямокутні в плані.

Продовжується будівництво дерев’яних храмів з широким використанням прийомів і форм народного зодчества.

На початку минулого століття, після встановлення радянської влади на більшій території України, храмове будівництво припинилося, а на території Західної України тривало до початку Другої світової війни, хоч не стало вагомим внеском у церковну архітектуру України.

Зі здобуттям незалежності України почало відроджуватися храмове будівництво.

За порівняно невеликий період розвитку сучасної української сакральної архітектури ( перші храми періоду заборони почали будувати на початку 90-х років ) на території України можна виділити кілька течій у церковній архітектурі:

еклектична архітектура сучасної техніки та матеріалів, творці якої повторюють такі стилі: візантійський Київської Русі, українське (козацьке ) бароко ХVII-XVIII століть, народного українського дерев’яного храмового будівництва;

архітектура в сучасних конструкціях і матеріалах з використанням деяких елементів