«сучасна» архітектура сучасної конструкції і техніки з дотриманням основних канонів в об’ємно-планувальному вирішенні та створення асоціації традиційного візуального силуету української церкви.

Третя течія сучасної церковної архітектури, з погляду авторів, є найперспективнішою, а тому за нею і майбутнє. Новаторські пошуки архітекторів цієї течії та їх спроби інтерпретувати сучасною мовою величезну спадщину і традиції побудови українського храму, пристосувати їх до сучасних методів і технологій будівництва заслуговують уваги.

Будівництво та проектування українського християнського храму в сучасних умовах.

Як згадувалось вище, характер східнослов’янського Богослуження вимагає, щоби будівля церкви поділялась на три основні частини:

вівтар (престольна частина), де є престіл і кивот з Пресвятою Євхаристією;

храм вірних, де стоять вірні;

притвор (сіни), де стояли оглашені, а вданий час притвор можна застосувати як тамбор, який захищає від холоду в зимовий період.

Розташовується храм вівтарем на схід із входом зі західного боку ( головний вхід ).

Розрахункова корисна площа церкви ( площа храму вірних ) є така: дві особи на один квадратний метр. Площа шириною у три метри перед вівтарною ( престольною ) частиною в розрахункову площу не входить.

Престольна частина або, як ще її називають, пресвітерій виконується вище підлоги храму вірних на кілька сходинок, щоб усім присутнім було видно дійство, яке там відбувається. Посередині престольної частини розташовується вівтар, який повинен мати круговий обхід. Вівтар являє собою подіум ( підвищення ) шириною 1,6 метра – 3 метра ( з півночі на південь ) та довжиною 0,7 метра – 1 метр ( із заходу на схід ), висотою 9 сантиметрів. На вівтарі знаходиться особливо освячений чотирикутний стіл, прикрашений двома одежами: нижньою й білою - з полотна, і верхньою – з дорогої матерії. На ньому знаходяться: антимінс, Євангеліє, хрест, скарбниця ( кивот ). На престолі тайно й невидимо присутній сам Господь, як Глава Церкви. Престольна частина виступає вперед на середню частину храму , а це місце перед іконостасом називається солеєю. Посередині солеї, навпроти царських воріт, знаходиться амвон ( сходження ), де читають Євангеліє, виголошують єктенії, а також уділяють мирянам Святе Причастя. У великих храмах може бути декілька вівтарів: великий ( головний ) і малі.

Біля вівтарної частини розташовуються допоміжні приміщення: захристія ( ризниця ) і диякон ник.

Храм вірних може складатися із декількох частин, витягнених від головного входу до престолу. Ці частини називаються навами, середня – головна нава. Відношення ширини нави до висоти становить 1 : 1,5.

Між престольною частиною ( пресвітерієм ) та храмом вірних ( навою ) можна влаштовувати крилоси для читців, а також для зберігання хоругв.

Біля престольної частини, спереду, встановлюється тетрапод – дерев’яний стіл-підвищення, де кладуть Плащаницю під час Великодня.

Вгорі, посередині храму, знаходиться панікадило – великий підсвічник з багатьма свічками. Панікадило запалюють в урочисті моменти Богослуження.

З лівого боку, перед пресвітерієм, можна розмістити проповідальницю – підвищення над храмом вірних, звідкіля священник виголошує проповідь.

Під стінами храму вірних, із західного боку, ставлять лавки для немічних людей.

Висота лавок – 45 сантиметрів до сидіння, а до верху спинки – 85 сантиметрів, відстань між лавками – 82 сантиметри. Престольна частина ( пресвітерій ) відділена від храму вірних особливою перегородкою з іконами, що називається іконостасом – характерною особливістю храмів східного обряду. Іконостас виник і розвинувся з дерев’яного храмового будівництва. Відсутність фресок у дерев’яній архітектурі храму замінювали великою кількістю ікон, звідки й виникли багатоярусні іконостаси. В іконостасі знаходиться троє дверей: середні – царські ворота, через які сам Ісус Христос невидимо приходить у Святих Дарах; ліві ( північні ) – із зображенням архангела Михаїла, і праві ( південні ) або дияконські ворота – із зображенням архангела Гавриїла. По вертикалі іконостас поділяється на шість основних горизонтальних рядів:

головний або намісний є найбільш виділений;

приділ ( запас ) із подій життя Церкви;

Євангельські сцени;

апостольський ряд;

страсті Господні;

пророки.

Посередині іконостасу, над царськими воротами, встановлюють ікони із життя та діянь Ісуса Христа: Тайну Вечерю, над нею – Христос у славі ( Ісус Христос посередині ), зліва – Богородиця, справа – Іван Хреститель; вище – Розп’яття Христа, а завершує центральну частину іконостасу ікона «Хустина Вероніки» - нерукотворний образ Ісуса Христа. Весь іконостас завершується хрестом ( може бути Розп’яття ). Хрест встановлюють на просвіт.

Із західного боку храму вірних, над входом, влаштовують хори, які є відкриті до внутрішнього простору церкви і органічно поєднуються в єдиному просторі інтер’єру храму. Хори є однією із відмінностей храму східного обряду від римо-католицького, де є орган. Ширину хорів, для їх нормальної експлуатації, варто робити не менше трьох метрів.

Частину храму, яка знаходиться під хорами, називають бабинець.

Над головним входом у храм будують дзвіницю або окремо – зліва від храму. Ще за часів Київської Русі дзвони використовують для того, щоб сповіщати народ про видатні та сумні події, а також – щоб скликати вірних на Богослуження, як ідля того, щоб сповіщати про важливі частини Літургії, яка відбвається в храмі. Дзвонення в один день дзвін називається «благовіст» (благосна радісна вість); у всі дзвони – вираз християнської радості з нагоди урочистого свята називається “тридзвін”; з нагоди сумної події – “передзвін”. На дзвіниці встановлюють три дзвони: великий – вагою 1600 кілограм, діаметром у нижній частині – 1,2 метра; середній – вагою 850 кілограм і діаметром 1 метр; малий – вагою 550 кілограм і діаметром 0,8