У загальному контексті розвитку будівельної справи в Україні це століття закріпило подальший відхід від традицій княжої доби і навіть розрив з ними й посилення гравітації до Заходу в руслі найзагальніших тенденцій еволюції тогочасної української культури, насамперед на тих територіях, що відійшли до складу Польського королівства — в підвладній Литві частині українських земель спостерігається виразний зв’язок з традиціями попереднього періоду і їхнє продовження, що знайшло вираз насамперед в очевидному домінуванні дерев’яного будівництва, втім, також оборонного, тоді як впливи західної будівельної системи тут проявляються значно менше.

Шевченківські читання в cпільноті :

Спогад Катерини Юнґе:  В продолжении двух лет, как я видалась с Шевченком, за редкими исключениями, каждый день — я ни разу не видела его пьяным, не слышала от него ни одного неприличного слова и не замечала, чтоб он в обращении чем-либо отличался от прочих благовоспитанных людей. ( 

Начало формы

Конец формы

Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter. 

В. С. Александрович

3.7. Архітектура та будівництво

Забудова міст. У загальній картині еволюції архітектури та будівництва на українських землях час від середини XV до середини XVI ст. не становить окремого замкнутого в собі періоду.

Містобудування, що виразно занепало на українських землях після інтенсивного розвитку в середині — другій половині XIII ст., у рамках розглядуваного періоду пожвавлюється, особливо з першої половини XVI ст. Цьому сприяла стабілізація внутрішньої ситуації. Започатковується формування мережі приватних міст, розвиток якої припадає вже на наступний період історії. У плануванні містобудівельних ансамблів впродовж століття не сталося істотних змін. Надалі виступають як утверджені ще за княжої доби вільні принципи планування, визначувані насамперед особливостями рельєфу конкретної місцевості, так і розпланування мішаного типу, на західноукраїнських землях нерідко з регулярним, характерним для планування міст на Магдебурзькому праві ядром, та вільним розташуванням передмість. Утвердження на українських землях нової еліти й активне будівництво резиденційних укріплень привело до того, що нерідко вони стали відігравати важливу роль у планувальній структурі міст.

Продовжує розвиватися система міських укріплень як давніх історичних міст, так і новозасновуваних. Поряд з постійною загрозою з боку татар інтенсивний рух, спрямований на заснування нових міст, робить міські укріплення важливим напрямом розвитку українського оборонного будівництва. Як і раніше, лише поодинокі великі міста, на зразок Львова чи Кам’янця-Подільського, могли дозволити собі спорудження мурованих фортифікацій. У менших вони поставали хіба що у випадку належності до маєтків якогось могутнього феодала. Прикладом можуть бути міські укріплення зламу XV — XVI ст. Дубна, що належало князям Острозьким, — від них збереглася Луцька брама. У переважній більшості міст укріплення споруджувалися у комбінованому варіанті — з дерева та землі, в чому знайшла продовження одна з характерних рис оборонного будівництва княжої доби. Неодмінним елементом системи укріплень був рів — з водою, якщо це дозволяли місцеві умови, або сухий. Характер таких укріплень значною мірою визначали природні особливості рельєфу місцевості.

Міська забудова розвивалася в рамках усталених містобудівних структур й у більшості своїй продовжувала залишатися дерев’яною. В окремих західноукраїнських містах з сильною патриціанською верхівкою німецького походження й тісними зв’язками з німецькими теренами значного поширення набули фахверкові конструкції верхніх поверхів при мурованих нижніх. Такий характер мала, зокрема, забудова Львова перед пожежею 3 червня 1527 р. Дерев’яні конструкції каркасів будинків стали поживою полум’я — для його зменшення гармати з міських мурів були повернуті на місто й розстрілювали конструкції верхніх поверхів будинків 1.

1 Сучасні джерела і, зокрема внесений до міських актових книг опис пожежі не фіксують цієї деталі — згадка про неї випадково збереглася в матеріалах судового процесу власників одного з будинків середмістя, який відбувався через 90 років після пожежі: ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 259, арк. 834, 835.

Тому у Львові елементи готичної житлової забудови збереглися виключно на рівні нижніх поверхів будинків. Проте і після 1527 р. у середмісті, особливо на його периферії, дерев’яна житлова забудова не була рідкістю. Тим більше поширення вона мала на передмістях, для яких муровані житлові будинки і в пізніших часах належали до винятків. Поза Львовом окремі зразки житлової забудови розглядуваного періоду вціліли у Кам’янці-Подільському, але практично лише на рівні підвальних частин будівель. Частковим винятком виступає хіба що згодом неодноразово перебудовуваний вірменський торговий будинок, який існував уже в 1479 р.

Житлова забудова менших міст була виключно дерев’яною; певніших відомостей про неї з розглядуваного століття не збереглося.

Оборонні споруди. Розглядуване століття було черговим важливим періодом в історії оборонного будівництва. На його еволюцію помітно вплинуло утворення в середині XV ст. Кримського ханства й початок регулярних набігів кримських татар на українські землі. В цій галузі триває утверджене впродовж попереднього століття співіснування і паралельний розвиток власної традиції,