І далі продовжувала розвиватися так само не відома за автентичними пам’ятками дерев’яна костьольна архітектура. На львівському ґрунті про неї вціліли скупі документальні свідчення. Так, зокрема, незабаром після відомого кривавого утихомирення бунту підмайстрів кравецького цеху (1491) його цехмайстри збудували дерев’яний костьол св. Анни 13.

13 Zimorowicz J. B. Historia miasta Lwowa. — Lwуw, 1835. — S. 177.

Як зазначалося, дерев’яний костьол існував і на території Київського замку 1542 р.

До розглядуваного періоду належить найстаріша збережена пам’ятка релігійної архітектури іудейської традиції в Україні — синагога 1532 р. у Сатанові. Особливості цього типу будівель визначалися релігійними приписами, згідно з якими основу споруди складало прямокутне приміщення, до якого примикали додаткові — для жінок та школи (хедер). Зовні стіни синагоги прикрашені декоративним карнизом.

На території Криму у розглянутий період відповідно до приписів, обов’язкових для культового будівництва ісламу, споруджувалися мечеті. Ранні оригінальні пам’ятки мусульманської релігійної архітектури не збереглися.

* * *

В історії архітектури і будівництва на українських землях період середини XV — середини XVI ст. виступає насамперед як продовження традицій попередньої епохи. Ця його роль особливо виразно накреслюється в українському церковному будівництві, хоч і досить маловідомому за конкретними збереженими пам’ятками, містобудуванні. Аналогічний характер щодо готичного стилю має будівництво західного зразка як світське, так і церковне. Для готичного стилю це був заключний етап розвитку й час появи перших — ще поодиноких — майстрів і споруд італійського ренесансного зразка, за якими, однак, було майбутнє. В оборонній архітектурі це період появи могутніх замків насамперед на Волині й лінії фортець на загроженому з боку татар Поділлі та степовому кордоні, які не лише виконували оборонні функції, але водночас були центрами державної адміністрації.

У загальному контексті розвитку будівельної справи в Україні це століття закріпило подальший відхід від традицій княжої доби і навіть розрив з ними й посилення гравітації до Заходу в руслі найзагальніших тенденцій еволюції тогочасної української культури, насамперед на тих територіях, що відійшли до складу Польського королівства — в підвладній Литві частині українських земель спостерігається виразний зв’язок з традиціями попереднього періоду і їхнє продовження, що знайшло вираз насамперед в очевидному домінуванні дерев’яного будівництва, втім, також оборонного, тоді як впливи західної будівельної системи тут проявляються значно менше.