Про класифiкацiю традицiйних дерев'яних церков

ДО ПИТАННЯ ТИПОЛОГІЧНОЇ КЛАСИФІКАЦІЇ ПАМ'ЯТОК

Вiдродження української нацiональної культури, її духовностi вiдбувається через глибоке осмислення давнiх традицiй народу. Важливим джерелом цих традицiй, їх корiнням є об'єкти народної творчостi i, зокрема, пам'ятки дерев'яної храмової архiтектури. I хоча час невблаганний до такого нетривкого матерiалу, як дерево, все ж окремi з цих споруд збереглися до наших днiв у своїх автентичних формах, i в силу багатьох iсторичних обставин цi релiкти залишилися хранителями найдавнiших i глибинних традицiй українського храмобудування, нацiональної культури. Як рiдкiснi i найвразливiшi пам'ятки минувщини вони потребують особливої уваги i невiдкладного захисту. Отже, мають бути забезпеченi вiдповiднi пам'яткоохороннi заходи, створенi умови для їх вивчення, дослiдження та збереження.
Серед численних проблем, пов'язаних з облiком, охороною та реставрацiєю пам'яток дерев'яної архiтектури, чи не першочерговим завданням є їх типологiчна класифiкацiя та iдентифiкацiя.
Своєрiднiстю форм та вiдлунням давнини дерев'янi церкви давно привертали увагу шанувальникiв старожитностей та дослiдникiв. Однак наукове осмислення традицiйного храмобудування України i вiдповiдно спроби систематизацiї споруд беруть свiй початок на рубежi ХІХ-ХХ столiть. Серед науковцiв, якi долучилися до вивчення дерев'яних церков у цей час, були В. Щербакiвський, Д. Щербакiвський, Г. Павлуцький, I. Грабар [1].
Пiдсумковою працею дослiджень цього перiоду, власне, став роздiл книги М. Красовського, в якому автор намагався систематизувати дерев'янi храми України за планувальною структурою [2].
Серед дослiджень наступного перiоду, в яких простежуються намiри класифiкацiї давнiх дерев'яних храмових споруд як за планувальними, так i архiтектурно-стилiстичними ознаками, слiд вiдзначити грунтовнi працi В. Залозецького, М. Драгана та В. Сiчинського [3]. Але якщо вище названi автори зосереджували увагу на вивченнi пам'яток захiдних регiонiв України, то С. Таранушенко iз захопленням виконував натурнi обстеження дерев'яних церков Лiвобережної України, хоча його узагальнююча праця вийшла у свiт тiльки 1976 року [4]. Таким чином, перша половина ХХ столiття була перiодом накопичення iнформацiї про українськi дерев'янi храми.
У повоєнний час, починаючи з другої половини ХХ столiття, помiтний внесок у вивчення об'єктiв традицiйної храмової архiтектури зробили П. Юрченко, Г. Логвин, П. Макушенко та згодом I. Могитич [5].
П. Юрченко - один iз визнаних знавцiв народної архiтектури України - найбiльш глибоко торкнувся її iсторичного корiння та творчих традицiй народних будiвничих. У контекстi дослiдження дерев'яного зодчества П. Юрченко особливого значення надавав вивченню храмових споруд, зокрема становленню та розвитку їх форм, планувальної структури, регiональним особливостям.
У широкому дiапазонi архiтектурознавчих захоплень Г. Логвина особливе мiсце посiдали дослiдження, пов'язанi з пам'ятками дерев'яного храмобудування. Численнi працi, в яких дослiдник торкався дерев'яних храмових споруд України, пронизанi глибинним розумiнням i душевним вiдчуттям народних архiтектурно-будiвельних традицiй.
Значну наукову цiннiсть мають багаторiчнi дослiдження дерев'яної архiтектури такого складного в iсторико-етнографiчному планi регiону, як Закарпаття, виконанi П. Макушенком. Чимало храмових споруд грунтовно вивченi, дослiдженi та обмiрянi цим вiдомим шанувальником народного зодчества.
Серед сучасних дослiдникiв народної архiтектури на особливу повагу заслуговує пам'яткоохоронна та дослiдницька дiяльнiсть I. Могитича. В його численних працях, що грунтуються на багаторiчних натурних дослiдженнях пам'яток храмової архiтектури, розкриваються глибиннi процеси розвитку традицiйного храмобудування, творчi методи народних майстрiв. I саме на цiй основi роблять авторськi висновки щодо класифiкацiї типiв храмових споруд традицiйного будiвництва.
Спроби класифiкацiї традицiйних дерев'яних церков спостерiгаються i в дослiдженнях пам'яток окремих iсторико-етнографiчних регiонiв, як, наприклад, у працях В. Завади, Ю. Івашко, Т. Лисенко та iнших [6].
Поглибленому вивченню дерев'яних храмових споруд України та їх iдентифiкацiї сприяла тотальна iнвентеризацiя пам'яток, що проводилася у 70-80-х роках минулого столiття у зв'язку з пiдготовкою зводу пам'яток iсторiї та культури, а також видання на цiй основi 4-томного анотованого Каталогу пам'яток мiстобудування i архiтектури, а дещо пiзнiше - Довiдника державного реєстру нацiонального культурного надбання "Пам'ятки архiтектури та мiстобудування України" [7]. Значний фактичний матерiал про конкретнi пам'ятки традицiйної храмової архiтектури був зiбраний та опрацьований численним загоном науковцiв i пам'яткоохоронцiв, серед яких слiд вiдзначити В. Вуйцика, Н. Слiпченко, З. Гудченко, В. Заваду, В. Вечерського, В. Слободяна та iнших.
Архiтектурознавча наука поповнилася знаннями про традицiйне храмове будiвництво в процесi створення експозицiй музеїв просто неба у Києвi, Львовi, Ужгородi, Переяславi-Хмельницькому та Чернiвцях, де поряд з iншими об'єктами народного будiвництва вивчалися та дослiджувалися й традицiйнi храми [8].
Це, безумовно, далеко не повна картина дослiджень за останнi пiвстолiття на нивi українського дерев'яного храмобудування. Але й вони дозволяють скласти загальну картину розмаїття форм дерев'яних українських церков, осягнути сутнiсть традицiйних храмiв, створених народними будiвничими.
Попри певнi вiдмiнностi в пiдходах до типологiчної класифiкацiї пам'яток дерев'яної храмової архiтектури, усi авторськi напрацювання науковцiв базуються на тому, що основою створення українського дерев'яного храмобудування став досвiд зведення зрубу - конструктивної системи спорудження стiн будiвель з колод чи брусiв, укладених один на одного й пов'язаних на кутах. Квадратний чи прямокутний зруб (клiть), перекритий двосхилим чи наметовим дахом, й став основою формування храмових будiвель. Три зруби, укладенi у напрямку схiд-захiд, з яких середнiй зруб за параметрами бiльший, утворюють класичний тип української тризрубної церкви з вiдповiдними примiщеннями - вiвтар, нава, бабинець. У разi, коли до середнього