- оперативність інформації;

- достовірність і точність, узагальнення й однорідність даних.

Місто - це великий населений пункт, який представляє собою певний, відмінний від села, тип соціально-економічної організації суспільства. Місту притаманна специфічна демографічна, професійна й організаційна структура поняття міста невіддільне від поняття територіального розподілу праці.

У структурі міст, як правило, виділяють особливі міські зони: центр, житлову, промислову та ін. У сучасних містах можна виділити функціональні вузли, які об'єднують працю, побут і відпочинок жителів.

Для міста характерна підвищена густота населення і компактність забудови. Віднесення населеного пункту до категорії міста оформляється в певному порядку і супроводжується встановленням його міської межі і міських земель.

Міські землі - це територія, яка є базою для житлового, культурно-побутового, промислового та іншого будівництва, а також для розміщення шляхів сполучення. При цьому під територією міста розуміють всі землі, які знаходяться в рамках межі міста. Остання виконує дві функції: по-перше, вона є границею, яка відділяє землі міста від інших категорій земель, по-друге, виконує роль адміністративної границі міста, тобто виконує ті ж функції, що й межа району, області тощо. Встановлення межі міста (основою чого служать рішення відповідного державного органу про визнання населеного пункту містом) має істотне юридичне значення, оскільки з цього моменту на даній території починає діяти правовий режим міських земель.

В Україні виділяють наступні категорії міст: районного, обласного і республіканського підпорядкування. До міст районного підпорядкування відносять населені пункти, які мають промислове і культурне значення, з числом жителів не менше 12 тис. і не більше 50 тис. Категорію міст обласного під­порядкування складають крупні культурні і політичні центри, які мають промислове значення. Населення цих міст повинно перевищувати 50 тис.чол.

Відповідно до функціональних особливостей міських зон, земельні ділянки у складі міських територій можуть використовуватися для різних цілей: розміщення житлових, адміністративних, торговельних, промислових будівель і споруд, проїздів, вулиць, майданів, парків, залізничних шляхів, організації сільськогосподарського виробництва тощо.

При всій різноманітності використання міських територій загальним для них є обслуговування потреб міста. Водночас відмінності у характері використання земельних ділянок, які входять у склад міських земель, накладають відбиток на їх правовий режим, а отже, й на зміст містобудівного кадастру. Відповідно до особливостей правового режиму міських земель виділяють їх різновидності.

Землі, які фактично забудовані або призначені під забудову згідно з планом розвитку міста і використання його земель, надаються в користування (оренду) підприємствам, організаціям, відомствам, кооперативам і громадянам для громадського, індивідуального будівництва. Ці землі складають найважливішу частину міських земель. На них, по суті, розміщується саме місто, тобто житлові, адміністративні, промислові та інші будівлі і споруди.

1.2.Сфера містобудівної діяльності

Перехід до ринкової економіки, різноманітних форм власності на землю та платного характеру її використання різко підвищує значення містобудівних документів як однієї з найважливіших ланок у механізмі регулювання земельних відносин у місті, узгодження приватних і громадських інтересів.

Необхідність формування міської території як системи з великою кількістю ділянок і споруд на відносно обмеженому просторі завжди супроводжується виникненням найрізноманітніших ситуацій, на розв'язання яких спрямована містобудівна діяльність. Загальна сутність проблемних ситуацій - схрещення інтересів різних землекористувачів, їх містобудівне вирішення - це або узгодження інтересів за рахунок створення інтегрованих планувальних структур, або вибір взасмовиключних можливостей використання території, тобто створення монофункціональних планувальних структур.

Таким чином, містобудівне регулювання земельних відносин - це, перш за все, дотримання раціональної планувальної організації території та узгодженого взаємного розміщення виробничих комплексів, житлових районів, громадських центрів, зон масового відпочинку та інших об'єктів.

Шляхом раціональної планувальної організації території, узгодженого взаємного розміщення об'єктів будівництва формуються умови для праці, побуту й відпочинку населення, організації виробництва, збереження і поліпшення навколишнього середовища. Містобудівні методи регулювання діють у всьому світі, незалежно від суспільного ладу, природних, соціальних та економічних процесів.

Завдання містобудування - це планувальна організація території. Тому містобудування часто називають ще плануванням населених пунктів, чи районним і міським плануванням.

Першим законом, що підсумував загальні положення планування і забудови міст, був англійський закон 1909 року, який увінчав собою всю систему європейських законодавчих актів, що були введені в дію починаючи з 40-х років XIX століття. Відповідно до цього закону, складання генеральних планів міст зосереджувалося в міських радах і ставилося під контроль міністерства внутрішніх справ. Водночас закон надавав можливість організаціям і приватним особам спостерігати за виконанням проектів планування.

Особливо важливим положенням закону було право примусової купівлі землі для реконструкції та розширення міст. Муніципальна влада одержала можливість виконувати планування на всій території міста, незалежно від майнових прав на землю, а якщо проект передбачав розширення міста, то включати і сільськогосподарські угіддя, розташовані за міською межею. Не підлягали відчуженню тільки землі загального користування (вулиці, площі, сади, місця розташування пам'яток архітектури та мистецтва, а також королівські парки).

Законом було встановлено порядок оцінки землі і вжито заходів проти спекуляції земельними ділянками; території, що передбачалися під проїзд, місто одержувало тепер у приватних землевласників безкоштовно. Для реалізації проектів планування місту дозволялося випускати позики на термін до 80 років.

Таким чином, закон 1909 року запровадив у містобудуванні надійну економічну та правову платформу.

Подібні закони були прийняті майже в усіх країнах світу.

Головним документом, що регламентує містобудівну діяльність в нашій країні, є Закон України "Про основи містобудування", прийнятий Верховною Радою у листопаді 1992 року.

Містобудівна діяльність містить значні за обсягом розділи теоретичних обґрунтувань, що зріднює