- правил і норм проектування;

- стереотипних елементів містобудівних рішень;

- технологій (процедур) і методичних розробок окремих проектних завдань;

- моделей-концепцій перспективного розвитку територіальних систем.

Головними напрямками містобудівної діяльності є:

1) розробка і реалізація містобудівної документації;

2) визначення територій, вибір, вилучення (викуп) і надання земель для містобудівних потреб;

3) розміщення будівництва житлово-цивільних, виробничих та інших об'єктів, формування містобудівних ансамблів і ландшафтних комплексів, зон відпочинку та оздоровлення населення;

4) створення соціальної, інженерної і транспортної інфраструктури території та населених пунктів;

5) захист життєвого та природного середовища від шкідливого впливу техногенних і соціально-побутових чинників, небезпечних природних явищ;

6) збереження пам'яток архітектури і містобудування, історичного середовища, природного ландшафту.

Таким чином, у системі управління розвитком міста за прийняття і здійснення містобудівних рішень відповідальні три сфери:

а) прогнозування, в якій готується народногосподарська концепція розвитку міста;

б) проектування, завдання якої полягає у визначенні конструктивного шляху розвитку і засобів його реалізації;

в) будівництва, в якій здійснюється реалізація містобудівних рішень.

Оперативне керівництво містобудівною діяльністю покладається на місцеві органи влади, в яких створюється відповідна служба головного архітектора міста. Ця служба координує весь містобудівний процес:

- організацію і здійснення містобудівних проектів;

- готує рішення про відведення земельних ділянок для будівництва;

- здійснює контроль за будівництвом та здачею об'єктів в експлуатацію.

Таким чином, зміст містобудівного проектування розкривається через систему дій щодо підготовки, прийняття та реалізації проектних рішень, які спрямовані на одержання комплексу ефектів:

- соціального, який досягається за рахунок раціонального розміщення виробничих сил і розселення;

- екологічного, спрямованого на поліпшення і збереження природних ландшафтів, раціональне використання ресурсів, оздоровлення середовища;

- естетичного, що виникає завдяки поліпшенню архітектурно-художньої виразності міста та його окремих ансамблів.

1.3. Містобудівні аспекти регулювання ринку землі

За останні роки помітно зріс інтерес до регулювання земельних відносин у містах, де активно відбувається процес приватизації землі, за рахунок чого місцеві бюджети поповнюються коштами від плати за землю. При цьому слід підкреслити, що надходження до місцевих і державного бюджетів від плати за землі населених пунктів удвічі більші, ніж від земель сільськогосподарського призначення, які займають майже у вісім разів більшу площу в земельному фонді країни.

До земель міст нині спрямована особлива увага й тому, що тут проживає більша частина населення країни, яке в ході приватизаційних процесів стає щораз більше причетним до землі. Тому з боку міських земельних органів нині спостерігається посилений інтерес до складання планів земельно-господарського устрою території населених пунктів.

Особливу увагу необхідно приділяти проблемам оптимізації і раціонального використання природних ресурсів у місцях проживання людей - в населених пунктах. Адже на порівняно невеликій площі, всього 6918 тисяч гектарів, або 11,9 відсотка від земельного фонду країни, зосереджене все населення нашої держави, а також розміщена основна маса капіталовкладень (виробничі, адміністративні, культурно-побутові підприємства, організації й установи).

Особливістю цільового призначення цих земель є забезпечення різноманітних потреб суб'єктів земельних відносин населених пунктів. Багатогранність земель населених пунктів вимагає й належного правового режиму регулювання земельних відносин, особливо в період їх реформування та введення різних форм власності на землю. Сьогодні відсутня нормативна база щодо визначення оптимального співвідношення розвитку промислової і комунальної галузей, садибної і багатоповерхової забудови при максимальному збереженні земель, придатних для сільськогосподарського використання, зокрема сільськогосподарських угідь. Адже курс на садибний тип забудови, особливо в містах обласного підпорядкування та промислових центрах, вимагає великої кількості земель, а також коштів на відповідне впорядкування території і будівництво інженерних мереж. Використання земельних ресурсів населених пунктів вимагає детального вивчення й аналізу їх наявності з метою створення умов для найбільш повного задоволення потреб населення, яке там проживає.

Активний процес формування земель населених пунктів, особливо міст, пов'язаний з приватизацією землі, справлянням плати за землю, зумовив потребу у глибокому вивченні землевпорядниками закономірностей розвитку міст, містобудівних обмежень, планування та будівництва муніципальних об'єктів. У результаті цього виникла потреба складання плану земельно-господарського устрою населеного пункту, хоч, на нашу думку, цей вид землевпорядних робіт необхідно розглядати як проект землевпорядкування населеного пункту. По-перше, за своїм змістом ця розробка є проектом і базується на матеріалах генерального плану населеного пункту. По-друге, в населеному пункті, особливо в місті, немає господарств, а є власники землі і землекористувачі, тому впорядкуванню підлягає територія міста. По-третє, устрій (в тому числі земельний) - це фактичний стан організації території. В даному випадку мова йде про впорядкування території.

Землі, які прибудуть у приватну власність, використовуватимуться найбільш ефективно. Необхідно забезпечити стабільність і гарантований захист прав на землю, а також можливість її передачі іншим особам та використання відповідно до законодавства.

Раціонального використання та регульованого продажу й оренди, крім земель приватної власності, потребують землі державної і комунальної власності, де необхідно враховувати державні та громадські інтереси.

Придбати вільну від забудови землю для підприємницької діяльності надзвичайно складно, практично неможливо - лише після купівлі об'єкта нерухомості можна приватизувати земельну ділянку. В Україні ще відсутня чітка система реєстрації прав на нерухомість, у тому числі й на землю, а також немає чітких прозорих правил і гарантій щодо землекористування. Не сформовані ринкові основи визначення вартості земель, а також порядок застави земель під кредити банків, не визначені правові засади здійснення трансакцій із землею.

Під час приватизації земель головне завдання полягає в тому, щоб була досягнута гармонія щодо забезпечення їх раціонального використання, захисту прав власників, урахування державних і суспільних