РЕФЕРАТ

на тему:

“Архітектура Венеціанської школи”

Творчість Сансовіно

Сансовіно (Sansovino; власне Татті, Tatti) Якопо (2.7.1486, Флоренція, - 27.11.1570, Венеція), італійський архітектор і скульптор Високого і Пізнього Відродження.

Навчався у Флоренції в А. Сансовіно. Працював у Римі (1503-1510, 1518-27), Флоренції (1510-18), з 1527 - у Венеції і Падуї (з 1529 головний архітектор Венеціанської республіки). Архітектурні втори Сансовіно у Венеції [церква Сан-Франческо делла Вінья (з 1534, фасад побудований А. Палладіо, 1572), бібліотека Сан-Марко, Монетний двір (так звана Дзекка; розпочатий 1536), палаццо Корнер (з 1532)] відрізняються соковитістю профілів, багатством скульптурного, а іноді і мальовничого оздоблення, тонко підлеглого тектоніці будинку.

У скульптурній творчості Сансовіно мальовничість світлотіньового моделювання органічно з'єднується з витонченою експресією образного ладу ("Вакх", мармур, 1518, Національний музей, Флоренція; 4 статуї на фасаді Лоджетті у Венеції, бронза, 1540-45; статуя медика Т. Рангоні на фасаді церкви Сан-Джуліано у Венеції, бронза, 1554).

Палладіо - теоретик і практик Відродження

Палладіо, Андреа (Palladio, Andrea) (1508-1580) - італійський архітектор пізнього Відродження.

На прикладі своїх простих і витончених будівель він продемонстрував, як досягнення античності і Високого Відродження (переважно в римському варіанті) можуть бути творчо перероблені і використані, тобто зробив класичну мову архітектури загальнодоступною і універсальною.

Його досвід виявився особливо цінним для зодчих 17-18 ст. Послідовники майстра утворили цілий напрямок у європейській архітектурі, що одержала назву палладіанства.

Палладіо народився 30 листопада 1508 у Падуї; незабаром родина переїхала у Віченцу, де в основному і протікала його творча діяльність.

Гуманіст Джанджорджо Тріссіно (1478-1550) став його заступником і переконав перемінити ім'я архітектора Андреа ді Пьетро (Andrea di Pietro) на псевдонім Палладіо (від гречок. Палладіон: так називалася статуя богині Афіни Паллади, що, відповідно до вірувань афинян, захищала місто від ворогів). Саме за порадою Триссіно майбутній архітектор відправився учитися в Рим, а після повернення знаменитий гуманіст став його першим замовником. У 1545 Палладіо виграв конкурс на право перебудови Васильки у Віченце. Двома найважливішими сферами його діяльності було будівництво міських будинків (т.зв. палаццо, чи палаців) і заміських резиденцій (вілл).

До раннього періоду творчості Палладіо відносяться проекти вілл Годи в Лонедо (1540) і Пизани в Баньоло (1544). В обох випадках він створив прекрасні зразки сполучення архітектури і природного ландшафту.

Уміння підкреслити гармонійність будівлі, мистецьки розмістивши її на тлі мальовничих венеціанських пейзажів, придалося йому і надалі при спорудженні вілл Мальконтента (1558), Барбаро-Вольпи в Мазері (1560-1570), Корнаро (1566) і, нарешті, вілли "Ротонда" (чи Капра) у Виченце (1551-1567).

Остання по праву вважається самою зробленою будівлею архітектора. Це квадратне в плані будинок з іонічними шестиколонними портиками на кожнім фасаді. Усі чотири портики ведуть до круглого центрального залу, перекритому невисоким куполом під черепичною покрівлею.

В оформленні фасадів вілл і міських будинків Палладіо звичайно застосовував великий ордер, як це можна бачити на прикладі палаццо Кьєрікати у Виченце (1550). Величезні колони піднімаються на стилобатах (кам'яних плитах під колонами) - звичайних, як у палаццо Вальмарана (почате в 1566) і в незакінченій Лоджії дель Капітанио (1571), чи дуже високих, цілком поглинаючий перший поверх, як у палаццо Тьене (1556).

Наприкінці свого творчого шляху Палладіо звернувся до церковної архітектури. Йому належать церква Сан Пьетро в Кастелло (1558), а також Сан Джорджо Маджоре (1565-1580) і Іль Реденторе (1577-1592) у Венеції. Незадовго до смерті архітектор створив проект театру Олімпіко, що був згодом побудований Віченцо Скамоцци. Помер Палладіо у Віченці 19 серпня 1580.

Палладіо завоював величезну популярність не тільки як архітектор, але і як автор трактату Чотири книги про архітектуру (1570), що був переведений на багато мов. У цьому творі, що представляє собою ренесансну інтерпретацію трактату Вітрувія “Десять книг про архітектуру”, поряд з обмірюваннями античних пам'ятників Італії і Франції він помістив малюнки і схеми, що ілюструють розроблені їм самим принципи архітектурної композиції. Його творчість уплинула на розвиток классицистического напрямку в європейському зодчестві 17-18 вв. В Англії послідовниками Палладіо стали И.Джонс і К.Рен, у Франції - архітектори, що працювали по замовленнях французьких королів Людовика XIV і Людовика XV, в Італії - В.Скамоцци.

Джорджоне - основоположник живопису

високого Відродження у Венеції

ДЖОРДЖОНЕ (Giorgione) (біля 1477-1510), венеціанський художник епохи Ренесансу. Народився в Кастельфранко у Венето. Точна дата його народження невідомий: перший біограф Джорджоне, Джорджо Вазарі, дає різні дати в двох виданнях своїх Життєписів (1550, 1568). Дійсне ім'я художника - Джорджо да Кастельфранко, але звичайно його називали Джорджоне (великий Джорджо). Після смерті Вазари поширилася легенда, що Джорджоне був зв'язаний з родиною Барбарелли; тому пізніше його часто називали цим ім'ям (Джорджо Барбарелли да Кастельфранко).

Джорджоне приїхав у Венецію ще в юності й учився в майстерні Джованни Беллини. Збереглося дуже мало документів того часу, що містять зведення про творчу діяльність художника. Існують записи про два офіційні замовлення, які були отримані в 1507, але створені по цих замовленнях фрески так і не дійшли.

Мистецтво Джорджоне збагатило венеціанський живопис новим розумінням проблем композиції, кольору і мальовничої фактури, а також розширило коло її сюжетів; воно стало зразком для його самого знаменитого учня - Тиціана. Сучасники Джорджоне писали про нього як про одного з найбільших італійських художників.

Немає ні однієї підписаної картини Джорджоне; деякі з його незакінчених творів відомі тільки по копіях і гравюрах. Тому атрибуція картин художника представляє досить складну проблему, що викликала суперечки серед істориків мистецтва вже в 16 ст.

Серед робіт, приписуваних Джорджоне більшістю