Багато лиха і страждань жителям міста принесли I Світова та Громадянська війни. В 1918 році на прикордонну Хотинщину претендувало 5 держав: Росія, Україна, Молдавська народна республіка, Австро-Угорщина і Румунія. 10 листопада 1918 року в Хотин вступили війська королівської Румунії. Почалися репресії та терор. Але хотинчани не підкорилися новим окупантам. В січні 1919 року спалахнуло антирумунське повстання. Влада в більш як ста селах перейшла до рук Хотинської Директорії на чолі з Й. І. Волошенком-Мардар'євим. Директорія, підтримувана народом, вирішила вигнати румунів з свого краю і повернути собі волю. Протягом 10 днів учасники Хотинською повстання вели запеклі бої з королівськими військами. Проте увірвавшись 1 лютого в Хотин, загарбники вчинили розправу над населенням. Щодня окупанти вели сотні людей на руїни Хотинської фортеці, звідки ніхто не повертався. Хотин упродовж 22 років став повітовим центром Румунії.

Червень 1940 року вселив у багатьох людей віру на здійснення їх сподівань, на національне визволення. Але 6 липня 1941 р. до Хотину знову увірвалися загарбники - німецько-румунські війська. Знову почалися роки терору і страждань. Проте і в цих жорстоких умовах надії на визволення не згасали. В місті вже в перші дні окупації була створена антифашистська організація, яка діяла цілий рік і яку очолював Кузьма Галкін. Лише в серпні 1942 р. вона була розсекречена і знищена. Визволено місто було 3 квітня 1944 р. Проте в післявоєнні роки Хотин, як і вся Україна, зазнав впливу тоталітарної комуністичної системи. Незалежність 1991 року стала втіленням вікової мрії хотинчан про свою державу.

Сьогодні Хотин - одне з найбільших міст Чернівецької області, важливий промисловий, туристичний і культурний центр Буковини. У вересні 1991 р. під час свята з нагоди 370-річчя Хотинської битви було відкрито монумент на честь гетьмана України Петра Сагайдачного (скульптор І. Гамаль).

Проходять віки, проте на тлі швидкоплинного часу місто над Дністром не старіє, нові покоління хотинчан, всіх жителів району, поєднуючи славні традиції минулого із власними прагненнями, творять його сьогодення і майбутнє.

Розділ ІІ

Хотинська твердиня.

Особливості розташування та архітектурне рішення

Серед численних фортець, що збереглися в сучасній Україні, і які є німими свідками перемог і поразок, особливе місце займає Хотинська фортеця - неперевершена пам'ятка фортифікаційного мистецтва. Сьогодні в Хотинської фортеці ведуться реставраційні роботи, але навіть у такому вигляді вона вражає.

Лежить це кінематографічно привабливе поселення на правому березі Дністра, в 69 км. від Чернівців та в 22 км. від Кам‘янця. Місто виникло, на думку археологів, в УІІІ-ІХ ст. н.е., коли у східних слов‘ян розпочався активний процес формування державності. В Х-ХІ ст. Хотин був у складі Київської Русі, з середини ХІІ ст. - в Галицькому, з 1199 р.- в Галицько-Волинському князівствах. В сер. ХІУ ст. це ранньослов’янське місто опинилося під владою молдавських бояр.

В другій половині 13 ст. в Хотині розпочалось будівництво мурованого замку, що згодом став одним з найміцніших у Східній Європі.

Більш як на кілометр тягнуться кам’яно - земляні укріплення. Внизу , на скелястому мисі - замок 13-16 ст. Прямокутну в плані площу розміром 1200 на 250 м. оточує земляний вал (товщиною у 8 метрів!) з бастіонами. Спорудили його селяни Хотинської райї за проектом французьких військових інженерів у 1718 р. На території, обнесеній цим валом, так званій “Новій фортеці”, були комендантський двір, казарми, майстерні, конюшні, бані, склади... Масштабна штука: рів, понад кілометровий вал, сім бастіонів, плюс Бендерська, Яська й Руська брами. І всю цю міць 19 вересня 1739 р. без бою зайняла російська армія фельдмаршала Б.Х.Мініха. Подія пропіарена: саме її уславив Михайло Ломоносов в «Оді на взяття Хотина». До нашого часу від споруд на фортечній території збереглася лише кам’яна церква Олександра Невського, збудована 1835 р. для воїнів російського гарнізону. Церква (часом) діюча. Нижче храму – будівля колишньої військової школи. Там свого часу мав бути музей, але нічого з цієї задумки не вийшло. Зліва – руїни турецького мінарету.

Cам замок: його 40-метрові стіни прикрашені ззовні орнаментом з червоної цегли. Такий мотив часто зустрічається в українському декоративному мистецтві, особливо на Поділлі.

У 1856 р. фортеця позбавилася статусу військового об’єкту. Закінчився войовничий етап її кар’єри, почався новий — туристичний, а в ХХ столітті ще й кінематографічний.

В’їздом до фортеці слугує дерев'яний міст, відновлений 1969 р. Подвір’я замку поділено на 2 частини, рівень обох вищий за рівень землі. Більше подвір‘я, забудоване житловими будинками, з колодязем в центрі (діаметр – 2,5 м., глибина – 65 м.) - це так званий двір Воїнів. Невеликий двір в північній частині замку називається Княжим. Він розташований між комендантським палацом та північною вежею. Колись його обрамляла аркада-галерея, що робило Княжий двір по-ренесансному гарним. В ІІ пол. ХV ст. було споруджено комендантський палац. Його стіни вкриті суцільним орнаментом: шахівниця червоної цегли та білокам‘яних блоків. Портали та різьблене оздоблення вікон виконані в готичному стилі. Під палацом є