У замку був навіть водогін. Вода по керамічним трубам діаметром в 8-12 мм. Подавалася з колодязя по вулиці Фортечній до житлових приміщень замку. Була і каналізація. Під час будівництва у XVIII ст. Нової Фортеці водогін зруйнували.

Окрім палацу, на території замку збереглися руїни двохповерхового житлового будинку. Колись в його пивниці була тюрма, де чекали на страту ватажок селянського повстання 1490-1492 рр. Андрій Боруля та його товариші. Борулю відвезли до начальника міста, який відрубав йому голову, а всіх його прибічників наказав скинути живцем зі стін Хотинського замку.

В цьому ж приміщенні, на другому поверсі, була невелика замкова церква, що складалась з прямокутної нави з напівкруглою апсидою зі сходу. Вікна церкви одночасно слугували і як бійниці. Майже всю західну стіну храму займає прикрашений різьбою великий портал. На внутрішніх стінах церкви збереглися фрагменти фресок кінця XV - початку XVI ст. На першому поверсі можна оглянути бідненьку діораму Хотинської битви. [1; 146]

Якщо піднятися на бойовий майданчик стіни та обійти фортецю за периметром, можна ознайомитись з конструктивними та архітектурними особливостями замку. Найбільша з вежж – північна. Прямокутна в плані (12 на 18 м.), вона має 3 яруси бійниць для важкої артилерії. Бійниці мають форму оберненої замкової щілини. Зверху на вежі знаходився бойовий майданчик, накритий звершу пірамідоподібним шатром. Розраховуючи на самостійну оборону під час нападів, вежа була останнім притулком обложеної фортеці.

Крім північної, фортеця має ще 4 вежі: надбрамна, східна, комендантська та південно-західна. З веж є виходи на бойовий майданчик, що тягнеться вздовж оборонної стіни товщиною в 5 м . Майданчик захищений кам‘яними зубцями триметрової висоти. Під час ворожих штурмів, воїни через проміжки між зубцями лили на голови атакуючих окріп, скидали каміння.

В Хотині збереглись також залишки ще одної, найдавнішої мурованої фортеці, та знаходяться вони в землі. 1961-1964 рр. їх розкопала наукова експедиція Чернівецького краєзнавчого музею, в якій брали участь спеціалісти з Києва, Кишинева та Москви. Стало зрозумілим, що люди селились на цьому місці ще в мідному віці (близько 5 000 років тому). Саме з цього п’ятачка землі почав розвиватись Хотин. Спочатку це була невелика дерев‘яна фортеця, вистроєна східними слов’янами. Незначні залишки її було знайдено під час розкопок. Поруч з фортецею та одночасно з нею існувало і неукріплене поселення. На його території розкопали напівземляні житла з печами-кам’янками (ІХ-Х ст.), а на глибині 1,2-1,4 м. знайдено культурний прошарок XVIII ст. Все це вказує на існування Хотина як слов’янського поселення вже в XVIII ст., і з того часу життя на його території вже не переривалося. Особливо великим населеним пунктом місто було в Х-ХІ ст., коли входило до складу Київської Русі та займало територію більш як 20 га.

В розвитку давньоруського Хотина велике значення мала торгівля, про що говорить скарб ХІІ-ХІІІ ст., знайдений в 1890 р. він складався з більш як тисячі монет з Саксонії, Тюрінгії, Чехії, Угорщини та інших західноєвропейських держав. Скарб було відправлено до Ермітажу в Санкт-Петербурзі. [1; 150]

Значення Хотина як форпосту Галицько-Волинського князівства зросла, коли на Русь почали зазіхати ординці. Міські укріплення охороняли важливу переправу на Дністрі та стримували набіги степовиків. В 40-50х рр. ХІІІ ст. тут звели на місці дерев‘яної муровану фортецю. Цього вимагав час - на зміну лукам прийшли машини для кидання каміння. Залишки найдавнішої кам’яної стіни знайдено в товщі східних оборонних мурів між східною та північною баштами, а також на території внутрішнього подвір‘я на глибині 6-8 м.

У планах Хотинського архітектурного заповідника було відновлення хоча б фрагменту славетних висячих садів, якими славилося місто за турецьких часів, та, можливо, підірваного у 1940-ві рр. мінарету. Посприяти в цій справі обіцяло посольство Туреччини в Україні - але, на жаль, плани лишилися лише планами. Хоча розкопки на місці мінарету велись.

Розділ ІІІ

Історія відновлення та реставраційні моменти у м. Хотин

Хотин знаходиться на правому березі Дністра. Це невелике місто, з населенням близько 11 000 жителів. Забудова переважно одноповерхова, але головні дороги асфальтована і знаходяться у нормальному стані. Назва міста - Хотин (Хотин), відбувається або від імені засновника поселення, або від слов'янського "Хотин", тобто бажаний. Дійсно, Хотин був бажання для багатьох - ці землі за свою більш ніж тисячолітню історію, входили, як мінімум, в десяток князівств, царств і імперій.

Вже у 2 столітті тут живуть слов'яни. У 7 столітті, тут, на землях тиверців, викритий і хорватів (предків сучасних гуцулів, нині живуть і на Буковині), виникає поселення, що дало початок сучасному місту. На рубежі 10 і 11 століть князь Володимир приєднує ці землі до Київського князівства. В цей час на грунт кам'янистий мису, утвореної високим правим берегом Дністра і долиною впадають струмка, виникають перші Хотинський укріплення. Хоча вони були дерев'яними-земляними, успішно охороняли і місто, і переправу через Дністер.

Наприкінці 11 століття Хотин входить до складу Теребовлянського, з сорокових років 12 століття - Галицького, а з 1199 року - Галицько-Волинського князівств. У 1250 - 1264 роках князі Данило Галицький і Лев Данилович, використовуючи камінь, перебудовують фортецю. Замок