Якщо земельне законодавство України передбачає різний підхід до визначення і класифікації житлових будинків, то будівельні норми відносять перераховані різновиди житла (крім індивідуального жилого будинку) до поняття “сільський садибний будинок” – житловий будинок для однієї родини загальною площею, як правило, до 250 кв. м, розташований на земельній ділянці в сільській місцевості разом зі спорудженнями господарського призначення, садом і городом. Загальною характеристикою всіх перерахованих будинків, віднесених до групового теоретичного поняття “котедж”, є наявність тільки однієї квартири [8].

Одним із найавторитетніших дослідників у сфері архітектури сучасного житла є доктор архітектури Ю. Рєпін. В його роботі “Архітектура житла”, яка побачила світ у 2003 р., так само подано певну класифікацію. Садибний будинок, за термінологією автора – це атрибут сільського житла. Котедж або особняк – переважно міський тип. На відміну від сільської садиби, котеджі майже не мають ділянки або вона дуже мала, оскільки його мешканці не пов’язані із сільськогосподарським виробництвом. Отже, автор визнає, що і котедж, і особняк є фактично садибним житлом, хоча земельна ділянка є дуже малою: “Котедж транспортувався у місто і став основним елементом міської забудови з невеликою земельною ділянкою” . Автор розрізняє такі поняття, як дача і вілла, які він розглядає як сезонне житло, а різняться вони розмірами, комфортом та набором приміщень.

Ще одна дослідниця тематики однородинної архітектури кандидат архітектури Т. Власова – виокремлює у своїй дисертаційній роботі дві групи однородинних міських будинків: садибні будинки (одно-, дво-, чотириквартирні) та блок-квартири (рядові, з терасою та подвір’ям) . Також важливою для уточнення термінології є кандидатська дисертація О. Колодрубської, де автор запропонував нову класифікацію садиб залежно від трудової діяльності, хоча саме дослідження стосується передовсім сільського садибного житла .

Наприкінці огляду літературних джерел треба згадати, як трактує деякі вищенаведені терміни словник архітектурних термінів та інші словники. Отже, котедж – невеликий житловий будинок, часто з усіма зручностями, споруджуваний зазвичай у приміській зоні ; вілла – заміський будинок з садом або парком ; садиба – ділянка землі з розташованими на ній житловим будинком, господарськими будівлями, садом, городом, двором та ін. , особняк – впорядкований невеликий будинок міського типу, призначений для однієї сім’ї .

Висновки.

1. Незважаючи не те, що питання термінології стосовно індивідуального житла є предметом дискусій та досліджень, єдиної класифікаційної системи ще не створено. Різні автори пропонують як вихідні дані різні критерії (місцерозташування, форма власності, підпорядкування місцевим органам влади і т. д.). Проте інтенсивний розвиток індивідуального житлового будівництва, зміна форм господарської діяльності багатьох людей, що мешкають в індивідуальному житлі, призводить до появи нових типів споруд, які не можливо “втиснути” в існуючі визначення. Питання уточнення термінології є актуальним завданням сьогоднішньої теорії архітектури.

2. Термінологічна плутанина підсилюється тим, що у сучасну архітектурну теорію охоче вводять слова іншомовного походження (наприклад, “вілла”, “котедж”), синоніми яким можна було б знайти і в українській мові. Тому пропонується застосовувати слова іншомовного походження лише у випадках, коли цей термін є історичним і споруда будувалась саме як споруда з таким визначенням.

3. Проблемою розвитку сучасної термінології є те, що традиційно поняття “садибне житло” ототожнюють у першу чергу із сільським житлом. Проте настав час розширити межі цього поняття. На думку автора, логічним буде застосування такого узагальнювального терміна, як “садибне житло”, і до міського житла. Садиба – це найбільш містка змістова форма, термін, яким можна узагальнити різноманіття понять та визначень стосовно індивідуального житла. Визначення “садиба” можна застосовувати практично до усіх типів індивідуального житла, оскільки пропонується трактувати садибу як споруду з ділянкою землі, що належить власникам споруди. Місцерозташування ділянки (село чи місто) пропонується вважати неістотним для цієї класифікації, тому, відповідно, наявність господарських споруд також є необов’язковою ознакою садиби. Проте, для уточнення поняття можна використовувати терміни сільське садибне житло і міське садибне житло. Садибний будинок не обов’язково мусить бути однородинним. Він може бути призначений для проживання 1–4 сімей.

4. Наступним кроком є визначення підтипів садиби. Для такої класифікації можна вибрати такі критерії:

- тип архітектурно-планувального вирішення (окремо розташовані або блоковані будівлі), оскільки це визначає зонування будинку, набір приміщень, розташування його на ділянці;

- вид господарської (трудової) діяльності (господарський господарсько-підприємницький, господарсько-виробничий, виробничо-підприємницький, репрезентативний типи), оскільки вид діяльності визначає наявність або відсутність допоміжних будівель у комплексі садиби, а відповідно зонування ділянки;

- призначення споруди (постійне чи тимчасове (сезонне) проживання).

1. Характеристика проекту .

«Проекту малоповерхового житлового комплексу в приміській зоні».

Державні будівельні норми "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" поширюються на проектування нових і реконструкцію існуючих міських і сільських поселень України.

Ці норми обов'язкові для органів державного управління, місцевого і регіонального самоуправління підприємств і установ незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування, громадських об'єднань і громадян, які здійснюють проектування, будівництво і благоустрій на території міських і сільських поселень.

Дані норми розраховані на перехідний період - до розробки загальної концепції нормативної бази України в галузі містобудування і капітального будівництва.

При проектуванні поселень України поряд з положеннями цих норм слід також керуватися СанПіНом "Планування і забудова населених місць України", ДБН Б.2.4-1-94 "Планування