Ґром і Амброзіус Рабіш з Вроцлава, які під наглядом провізора Ґеорґа Шеллера закінчили цей храм. Скупі джерельні свідчення вказують, що обидва майстри були запрошені до міста спеціально для завершення костьолу й, мабуть, не розгорнули у Львові ширшої діяльності, — в усякому разі її слідів не віднайдено. З Вроцлава походив також ще один майстер, особистий слід якого у тогочасному львівському будівництві виявився яскравішим, — Ганс Блехер, який завершив склепінням західну частину парафіяльного костьолу 9, а можливо також спорудив південну вежу його фасаду. До останнього припущення схиляє та обставина, що у 1489 — 1491 рр. він будував вежу міської ратуші 10. Названі львівські будівничі сілезького походження — остання група майстрів готичної школи, зафіксована на терені Львова. Підтверджений джерелами епілог місцевого середовища архітекторів пізньої готики пов’язаний з активністю майстра Лукаса з Пряшева (t 1541), відомого з своєї діяльності у Львові та Луцьку, де він за контрактом мав спорудити новий палац та інші будівлі на території Верхнього замку, але не завершив їх 11. Проте від 1543 р. у Львові документально засвідчений перший майстер італійського походження — Петро Італієць 12, присутність якого вказує на початок нової доби розвитку будівельної справи на українських землях, пов’язаної з проникненням в Україну ренесансної будівельної культури, принесеної приїжджими італійськими майстрами здебільшого північноіталійського походження.

Започаткована ще перед серединою XVI ст. діяльність цієї групи майстрів відіграла визначальну роль на наступному етапі розвитку архітектури та містобудування в Україні.

Поза Львовом характерними зразками пізньоготичної костьольної архітектури виступають парафіяльні костьоли Святого Мартина фундації родини Гербуртів у Скелівці (Фельштин) та Новому місті, а також Троїцький костьол у Нижанковичах. До 1481 р. належить найдавніша частина — вівтар і нава — перебудованого на початку XVII ст. парафіяльного Троїцького костьолу в Олеську. Характерним зразком костьольної архітектури свого часу виступає також замкова каплиця в Бережанах на Тернопільщині з двома добудованими у XVII ст. симетричними круглими каплицями, перетвореними на мавзолей родини Сенявських. 1545 р. споруджено Троїцький костьол на території Окольного замку в Луцьку, близький, як свідчать описи, до Успенської церкви Зимненського монастиря. У Кам’янці-Подільському на переломі XV — XVI ст. споруджено домініканський костьол св. Миколая, планувальна структура якого в найзагальніших рисах нав’язує до схеми, відомої з найраніших пам’яток готичної архітектури, посталих на львівському ґрунті.

І далі продовжувала розвиватися так само не відома за автентичними пам’ятками дерев’яна костьольна архітектура. На львівському ґрунті про неї вціліли скупі документальні свідчення. Так, зокрема, незабаром після відомого кривавого утихомирення бунту підмайстрів кравецького цеху (1491) його цехмайстри збудували дерев’яний костьол св. Анни.

Як зазначалося, дерев’яний костьол існував і на території Київського замку 1542 р.

До розглядуваного періоду належить найстаріша збережена пам’ятка релігійної архітектури іудейської традиції в Україні — синагога 1532 р. у Сатанові. Особливості цього типу будівель визначалися релігійними приписами, згідно з якими основу споруди складало прямокутне приміщення, до якого примикали додаткові — для жінок та школи (хедер). Зовні стіни синагоги прикрашені декоративним карнизом.

На території Криму у розглянутий період відповідно до приписів, обов’язкових для культового будівництва ісламу, споруджувалися мечеті. Ранні оригінальні пам’ятки мусульманської релігійної архітектури не збереглися.

Золочівський замок(1423)

Свірзький замок 15ст.