капітана Банінга Кока. Вимоги "жанру" (точніше замовників) - "репрезентація" кожного з портретованих - не було дотримано. Художник розширив рамки жанру, подаючи швидше історичну картину: він показав, як загін виступає в похід. Стрільці по-різному поводяться - одні збуджені наступними діями, інші стримані, спокійні. Стан перемоги громадянського духу, значущості події передано світлотінню - вихід людей з-під густих тіней арки на яскраве сонячне світло. Згодом картина сприймалась як героїчний образ епохи республіканської Голландії. Однак самі замовники - бюргери середини століття - не прийняли картину: не всі обличчя персонажів можна впізнати, живописні прийоми нетрадиційні, безглуздою здалася глядачеві поява у цій сцені сторонніх, особливо маленької дівчинки у золотаво-жовтому платті. З цієї картини починається конфлікт і розрив Рембрандта з патриціанськими колами.
40-50-ті роки - пора високої майстерності художника. Він звернув свій погляд на принадливість і поетичність повсякденного життя; навіть у сюжетах зі Священного Писання змальовував звичайний побут, простих людей, глибоко розкриваючи їх психологічний стан ("Святе сімейство").
Останні шістнадцять років життя найбільш трагічні для Рембрандта, але це пора його шедеврів. Образи цих років надзвичайні не тільки монументальністю характерів й натхненністю, вони глибоко філософські і високоетичні. Гранично прості зображення людей, завжди цікавих за душевним складом. Іноді це портрет-біографія ("Портрет старого в червоному"). Найбільшого психологізму Рембрандт досяг в автопортретах, яких дійшло до нас близько ста. Останнім груповим портретом стало зображення старійшин цеху сукнарів - так званих синдиків, де Рембрандт показав не тільки різні типи, а й передав відчуття духовного союзу, взаєморозуміння людей, об'єднаних однією справою і завданнями, що не вдавалося навіть Гальсу.
Головними виражальними засобами для Рембрандта були не лінії й маси, а колір і світло. Композиція побудована здебільшого на рівновазі кольорових звучань. У колориті переважали відтінки червоного і коричневого, що немовби спалахували зсередини. Колір інтенсивний, барви наче випромінюють світло. Складна взаємодія кольору і світла створювала певне емоційне середовище, яке підсилювало психологічну характеристику образу. Найкращим полотном Рембрандта (й епілогом творчості) можна вважати картину "Блудний син". Тут передано стільки почуттів, стільки тонких душевних порухів - потрясіння, щастя від повернення втраченого, всепоглинаюча батьківська любов, але водночас і гіркота втрат, приниження, сором, каяття - дивовижна колористична єдність жовтогарячих і червоних тонів, фону й образів - це все єдиний живописний потік.
Графічна спадщина Рембрандта не менш значуща, ніж живописна. Це в основному біблійні та євангельські сюжети, але малюнки часто і жанрові. Офорти сповнені філософського змісту, вони присвячені таємницям буття, трагізму людської долі. У них часто звучить співчуття знедоленим, демократизм світосприймання ("Сліпий Товіт", "Зняття з хреста", "Поклоніння пастухів" та ін.). Як офортист Рембрандт не має собі рівних у світовому мистецтві.
Рембрандт залишив після себе 2000 малюнків. Технічно блискучі, бездоганні малюнки демонструють його еволюцію: від складності композиції і старанного виписування деталей - до класично ясної простоти.
Одне з чудових явищ літератури XVII - творчість англійського поета Джона Мільтона (1608-1674 рр.): поеми "Втрачений рай" і "Повернений рай", трагедія "Самсон-борець". У "Втраченому раї", використовуючи сюжет міфу про боротьбу Бога і сатани, Мільтон показав, з якими труднощами просувається людство вперед: пізнає істину, перемагає несправедливість. Образ бунтівного сатани чи Самсона, який розриває ланцюги, та ін. - предтечі образів романтичної літератури. Мільтон заклав також основи публіцистики й політичної поезії.
Список використаних джерел
Бенеш Отто. Искусство Северного Возрождения. - М., 1973.
Вельфлин Г. Основные понятия истории искусств, пер. с нем. - М., 1930.
Вельфлин Г. Ренессанс и барокко, пер. с нем. - СПБ, 1913.
Дмитриева Н.А. Краткая история искусств. - М., 1991.
Зотов И. Академізм Академия художеств СССР, М., 1960.
Кондаков С.Н. Юбилейный справочник имп. Академии художеств. 1764 - 1914, ч. 1 - 2, СПБ, [1914].
Культура зпохи Возрождения й Реформации. - М., 1981.
Оссовская М. Рьщарь и буржуа. - М., 1987.
Петров П.Н. Сборник материалов для истории имп. С.-Петербургской Академии художеств за 100 лет её существования, ч. 1 - 3, СПБ, 1864.
Русское искусство барокко, М., 1977.
Смирин М.М. Зразм Роттердамский й реформационное движение в Германии. -М., 1978.
