Головна художня ідея Барокко, по суті, нездійсненна: з однієї сторони - створення загальної ірраціональної, містичної атмосфери, а з іншого боку - прагнення зробити таємницю і чудо відчутними, гранично почуттєвими, матеріальними, щоб «можна було руками поторкати». Звідси відразливий натуралізм або унікальне сполучення чуттєвості і класичності з ідеалізмом і містикою, із приголомшливою силою що проявилася, приміром, у творчості великих живописців П. Рубенса і Рембрандта

5. Посилення декоративних тенденцій

Ще наочніше ця особливість стилю Барокко виразилася у творчості архітектора і скульптора Джан Лоренцо Берніні (1598- 1680). Основні риси творчості Берніні - неприродність, надуманість, театральність, бутафорність. Стає зрозумілим зневажливе і вороже відношення до мистецтва Барокко з боку «класиків» і «академіків». Перед собором Св. Петра в Римі Берніні побудував колонаду - типово театральну декорацію. Вона ховає розташовану за нею хаотичну забудову міста й одночасно формує ілюзорне, не відповідне реальному, простір площі (див. Ватікан).

Такі й інші римські проекти Берніні-архітектора: площі з фонтанами й обелісками, вулицями, «пробитими» всупереч сформованому плануванню міста, театральними фасадами, «прикриваючими» будинки. В інтер'єрі собору Св. Петра, головним автором якого був також Берніні, не тільки величезний ківорій, але і все оздоблення - гігантські скульптури (вони здавалися б живими, якби не їхні неймовірні розміри), кафедра зі статуями в потоках світла, що зверху ллється - все це театр, театр ірраціональний. В міру просування людини до середокресття і вівтаря міняється, росте простір. Кручені колони ківорія угвинчуються вгору, купол підноситься на запаморочливу висоту, світло струменіє, статуї нависають і у визначений момент людина починає себе почувати зовсім роздавленою, загубленою перед надлюдським, дивовижним масштабом побаченого. Це воістину космічний сплеск матерії! Самі форми натуралістичні, вони лише поставлені в надзвичайні умови. Це і створює парадокс. Так працює Берніні. Грубо і прямолінійно, він формує художній образ примітивними нехудожніми засобами. Його композиції віддають бутафорією, несмачною театральністю. Берніні гордо заявляв, що в скульптурі він підкорив собі форму, «зробивши мармур гнучким, як віск». Можна сказати, що і свого глядача він робить податливим як глину. Цей художник то залучає, то відштовхує, а то і зовсім роздавлює своєю міццю і нестерпно грубими ефектами.

Стендаль на початку XIX ст. справедливо помітив: «Якщо іноземець, прийшовши в собор Св. Петра, здумає оглядати все, у нього почнеться найсильніший головний біль». У знаменитій композиції «Екстаз Святої Терези», у капелі церкви Санта Марія делла Вітторіа (1647- 1652), важкий мармур фігур, пронизаний потоками світла, що ллються зверху, здається ширяючим, невагомим. Скульптурна група перетворюється в містичне бачення. Берніні - майстер художньої містифікації, його висловлення про те, що він зробив мармур гнучким як віск має продовження: «Цим я зміг у певній мірі об'єднати скульптуру з живописом». Цей художник з'єднував мармури різних квітів, а важкі деталі з позолотою бронзи - одіяння фігур - розвіваються по повітрю, немов не існує сили ваги. Відбувається дематеріалізація форм. Це також одна з характерних рис стилю Барокко.

Архітектура стає гранично мальовничою, а скульптура і живопис «безтілесною». Художній стиль італійського Барокко тісно зв'язаний з ідеологією католицизму і рухом контрреформації. Підвищена експресивність, містицизм, ілюзіонізм, імматеріальність, властиві Барокко, властиві і католицьке світовідчування. Тому в Італії XVI- ХVІІ ст. відбулося з'єднання барочних форм, створених художниками в результаті природної еволюції мистецтва Класицизму, і офіційної ідеології Ватикану. Не випадково один з основних стилістичних плинів італійського Барокко називається «стиль єзуїтів», або трентіно. Його очолював архітектор, живописець, скульптор і теоретик мистецтва, член ордена єзуїтів А. Поццо. Цей художник - автор розпису плафона церкви Св. Ігнатія в Римі (1684). Тема композиції - «Апофеосіс» - обожнювання, піднесення глави ордена єзуїтів Ігнатія Лойоли на небо. Розпис вражає ілюзорністю і, одночасно, міццю фантазії, релігійною екстатичністю. Плафонні розписи - улюблений вид мистецтва Барокко. Стеля або поверхня купола дозволяли створювати засобами живопису іллюзіоністичні декорації колонад і арок, що ідуть вгору, і «відкривати» небо, як у гіпетралъних храмах античності, із ширяючими в ньому фігурами Ангелів і святих, що коряться не законам земного тяжіння, а фантазії і силі релігійного почуття. Це переживання гарно виражено в словах самого І. Лойоли: «Немає видовища більш прекрасного, чим сонми Святих, що несуться в нескінченність». Нові художні ідеї вивільнялися від сковуючої їхньої повсякденної реальності, умов «правдоподібності», від класичних канонів. Це дозволяло усувати матеріальні обмеження: зорово «проривати площину стіни або стелі, ігнорувати обрамлення, конструктивні членування архітектури, або створювати з них нові, ілюзорні. Типовими стали мальовничі композиції, на яких зображені «облудні» архітектурні деталі, що створюють плавний, непомітний оку перехід від реальної архітектури до вигаданим, придуманим живописцем. Іноді на стелі зображувався внутрішній простір купола з отвором, як у римському Пантеоні, крізь яке виднілося небо із ширяючими хмарами. Головна художня ідея Барокко - активний вплив, психологічне підпорядкування, але не для тихого благоговіння, інтимного, заглибленого споглядання, а для дії, руху. Барокко активне, динамічне, воно вимагає беззастережного підпорядкування.

У XVII ст. в італійському католицизмі існував плин квієтизму (від лат. quietus - тихий, безтурботний), зв'язане з твердженням покірного й абсолютно безпристрасного підпорядкування людини божественній волі і церковним авторитетам. Про ролі ідеології католицизму в поширенні Барокко за межами власне «єзуїтського стилю» побічно свідчить і та обставина, що великий художник світського, фламандського барокко П. Рубенс у юності учився в латинській школі єзуїтів в Антверпені. Там він одержав блискуче знання латині, античної міфології й опанував ще шістьма