На думку новітнього дослідника І. Мицька, отруєння останнього галицько-волинського князя Юрія ІІ (Болеслава Тройденовича) відбулося саме у Святоюріївській церкві 7 квітня 1340 року. Після смерті Юрія ІІ, Казимир Великий захопив Львів. Під час нападу, за давніми переказами, у вогні великої пожежі згорів перший храм святого Юра і перед загибеллю храму монастирські ченці ніби-то протягом певного часу боронилися від нападників, але сили були нерівними Інші автори вбачали в цій інформації вимисел, не підтверджений фактами, а відповідальність за масштабні руйнації в місті покладали на литовські загони, які теж претендували на княжу спадщину в Галичині[2. с12]

Першим незаперечним доказом фактичного існування храму св. Юра можна вважати інформацію, подану у вигляді меморативного напису на старовинному мідному дзвоні, який ще й нині розміщується в соборній дзвіниці. Давній кириличний текст зазначає:« В ле[то] 6849 [1341] сольян был колокол сій святому Юрыо при князі Дмитрии игуменом Євфимьєм. А писал Скора Іяков

З цього напису можна зробити принаймні два важливі висновки. По-перше, згадка імені князя Дмитрія, найімовірніше, вказує на його безпосередню причетність до виготовлення дзвона в ролі патрона та жертводавця. По-друге, з погляду хронології ця інформація свідчить про те, що через рік після вторгнення Казимира храм функціонував при чернечій оселі, яку очолював ігумен Євфимій.

Не всі дослідники згідні з думкою, що перший зрам був дерев'яний. Зокрема є інша версія, яку досить розлого обґрунтував Ю. Диба: перший храм був не дерев'яним, а вимуруваним з тесаних кам'яних блоків.

Стара церква не раз зазнавала руйнацій та реконструкцій. Так, зокрема М. Ґруневеґ на початку XVII ст. стосовно цієї церкви занотував: «за моїх часів вона була повністю перемурована». З подання А. Петрушевича довідуємося, що в 1608 р. «…в неділю по пасці грім вдарив у церкву св. Юра і хрест церкви зверху і камінь, у якому хрест стояв, і образи всередині церкви попалив і престол надвоє розбив». Повідомлялося також, що «року 1643… святий Юрій погоріл», а в 1648 р. «Львов, боронячися, передмістя сами всі спалили округом… у церкві святого Юр'я трупа 54 забитих людей, і татарин, на самий престол упавши, розбився». Відомо також, що значної шкоди завдали храму турки в 1672 р.

1.3 Польський період

Кароль Ауер.Собор святого Юра

Перші згадки про спорудження мурованого собору св. Юра в давніх літературних джерелах знаходяться у праці львівського історика, радника і бургомістра XVII ст. Бартоломея Зіморовича «Потрійний Львів» («Leopolis Triplex»), яку іноді ще умовно називають «Хронікою Зіморовича». Автор хроніки подає інформацію про будівництво храму в різних місцях тексту під двома різними датами: спочатку — 1363, а потім — 1437 р. Наступну згадку про церкву св. Юрія в «Потрійному Львові»

Відомо, що Б. Зіморович не був свідком тих далеких подій, тому його праця, як і будь-яка компілятивна хроніка, звичайно, не була убезпечена від неточностей і помилок. На користь такої підозри щодо наведеної характеристики старої церкви св. Юрія може бути те, що в цій хроніці Б. Зіморовича, але в іншому місці, знаходимо ще одне, майже аналогічне повідомлення, подане під значно пізнішою датою, а саме під 1437 р.:« Будуються церкви - Вірменська та св. Юрія. Вірмени та русини, скориставшись послугами того самого будівничого, у тих часах будували два однакові храми, одного розміру та виду. Вірмени - в мурах міста на честь Діви, у лоно небес взятої; русини - на передмісті на честь давнього воїтеля свого народу св. Юрія[8] »

Дуже важко і практично неможливо в цих двох хронікальних поданнях виокремити тверду істину від перекручення чи домислу. Тому в подальшому дослідники та коментатори праці Б. Зіморовича по-різному пояснювали ці два суперечливі повідомлення.

Домінують два погляди. Перший, сформульований ще в XIX ст. Денисом Зубрицьким у його відомій праці «Хроніка міста Львова» і сприйнятий згодом багатьма істориками, ґрунтувався на припущенні, що Б. Зіморович допустив у своїй хроніці помилкове дублювання однієї й тієї самої події, тому достовірною слід вважати лише першу дату, тобто 1363 р. А другу згадку під 1437 р. Д. Зубрицький розцінив як помилкову, повторену про одну й ту саму подію[9.с56]. Згодом припущення Д. Зубрицького було підтримане Владиславом Лозинським у книзі «Львівське мистецтво в XVI—XVII століттях. Архітектура та скульптура», де ще раз повторено усталену в XIX ст. інформацію про те, що власне ці дві церкви — Вірменська та Святоюрська — стали першими новобудовами після знаменного для міста 1370 р. Окремо наголошено на тому, що обидві церкви були не лише творіннями одного майстра, але й були зведені, за словами Б. Зіморовнча, «quod schema unifonne fabricae utrinsque facit manifestuin», тобто мали подібний конструктивний устрій і зовнішній вигляд. Такий наголос давав певні підстави для хоча б приблизного уявлення про архітектурний вигляд першого мурованого храму св. Юра, оскільки стародавній вірменський храм непогано зберігся і міг служити реальним об'єктом для порівнянь і певних архітектурних висновків. Пристав до цієї версії також І. Мпцько у своєму коментарі до новітнього перекладу «Потрійного Львова».

Інший погляд був вперше поданий у так званій «Святоюрській хроніці» («Книга діянь…»)[2.с17] і неодноразово повторений згодом у працях В. Січинського, І. Крип'якевича, В. Вуйцика та ін. Обидва повідомлення в хроніці Б. Зіморовнча ці дослідники пов'язували з