В серпні 1990 Собор Св. Юра був повернутий щойно легалізованій УГКЦ.

Розділ ІІ

Люди та організації, що мали безпосередній вплив на костел під час його будівництва та існування.

2.1 Василіяни

Чин святого Василія Великого (лат. Ordo Sancti Basilii Magni), також: Василіянський Чин святого Йосафата і Отці Василіяни — один з основних монаших орденів Української греко- католицької церкви.

Традиційна назва Чину — Чин святого Василія Великого. Офіційна, хоча менш відома і рідковживана, є назва, прийнята на одній з Генеральних Капітул Чину в 1931 році для підкреслення ролі святого священомученика Йосафата (Кунцевича) у формуванні сучасної моделі василіянського життя: Василіянський Чин святого Йосафата; назва ця фігурує в офіційних церковних документах.

У Східних Католицьких Церквах існує кілька чинів, які походять з традиції св. Василія Великого, а саме: Василіяни з Ґроттаферати біля Риму в Італії (італогреки), Василіяни Найсвятішого Спасителя, Василіяни св. Івана Хрестителя (соарити), Василіяни-Алепінці — ці три належать до Мелхітської Церкви. Існує також Згромадження св. Василія латинського обряду. В Україні відомим є тільки Василіянський Чин св. Йосафата.

Митрополит Рутський — головний реформатор Василіянського Чину

Основоположником Чину вважається св. Василій Великий (329—379), один з найвизначніших Отців Східної Церкви. По сьогодні його Правила (Ширші і Коротші) разом з іншими аскетичними творами становлять основу Конституцій Чину, хоч в понад тисячолітній історії спосіб життя василіянських монахів підлягав певним змінам. До найбільш відомих реформаторів василіянського життя належать: св. Теодор Студит (760—826), св. Теодосій Печерський (†1074), св. Йосафат Кунцевич (1580—1623) разом з київським митрополитом Йосифом Велямином Рутським (1574—1637).

Монаше життя в Україні, в типовій для Сходу формі, своїм корінням сягає до часів князя Володимира Великого (980—1015), коли в печерах на околицях Києва поселилися перші монахи. Найбільший вплив на розвиток цього життя мали св. Антоній Печерський (†1073) і його послідовник — св. Теодосій Печерський (†1074). Після татарських наїздів, що в середині ХІІІ століття знищили Київську Русь, монахи шукали собі місця на північних і західних теренах краю, закладаючи нові монастирі. Таким чином вони дісталися до Галицько-Волинського князівства, яке увійшло в границі Польського Королівства і Великого Князівства Литовського.

2.1священномученик Йосафат (Кунцевич)

Велику роль у формуванні василіянського життя в Київській Митрополії, після відновлення єдності з Католицькою Церквою, відіграли Київський Митрополит Йосиф Велямин Рутський і св. Йосафат Кунцевич, що на початку XVII століття провели ґрунтовну реформу тогочасного монашого життя, надаючи йому структуру сучасних чинів, впроваджуючи централізацію монастирів. Таким чином з взаємно незалежних перед тим василіянських монастирів, підлеглих владі місцевого єпископа, створено Чин в сьогоднішньому розумінні даного слова. Тому Митрополита Рутського і св. Йосафата можна вважати справжніми засновниками сьогоднішнього Василіянського Чину.

Так сформований Чин Отців Василіян динамічно розвивався в XVII і XVIII століттях, про що свідчить хоча б той факт, що після заборони діяльності Ордену Єзуїтів в Польщі в другій половині XVIII ст. василіяни перебрали провід численних єзуїтських шкіл і гімназій.

Василіянський Чин значно потерпів після поділів Польщі. На російській території був цілковито і остаточно ліквідований, натомість, не без труднощів, перетривав в межах австрійських. Однак у другій половині XIX ст. стало необхідним його оновлення. Реформу провели отці змартвихвстанці. Започатковано її в монастирі в Добромилі в 1882 році, звідти й її назва — Добромильська реформа. Після реформи василіяни знову широко розвинули діяльність місійну і реколекційну, душпастирську і видавничу, а також наукову.

Після I світової війни більшість василіянських монастирів опинилися в межах тодішньої Польщі. В країнах соціалістичного блоку офіційна діяльність Чину була перервана. Всюди, за винятком Польщі, Чин змушений був зійти в підпілля. Протягом багатьох років василіяни виховувалися, молилися і діяли як світські люди. Багато ченців засуджено на заслання і до в'язниць. Багато василіян в Україні, в Чехословаччині, в Румунії і Угорщині загинули за свої релігійні переконання. У 2001 році п'ять Василіян були беатифіковані — проголошені блаженними. Зараз проводиться беатифікаційний процес ще ряду василіян.

Мета діяльності Чину

Метою ЧСВВ, згідно з його Конституціями, є плекання спільнотного життя задля власного освячення через виконання обітів й заповідей любові та задля спасіння ближніх за посередництвом благовістування через проведення місій і реколекцій, наукову та видавничу діяльність, душпастирство і працю з молоддю.

Герб Чину

Герб Василіянського чину святого Йосафата складається з обрамленого дугою вогняного стовпа, що символізує полум'я любові, як постійний дороговказ у служінні Богові й ближнім; вогняний стовп також є символом св. Василія Великого; над вогняним стовпом зображено сонце — символ самого Спасителя-Життєдавця; у сонці вміщена монограма Ісуса Христа, над якою є хрест, як знак слідування за Ним. Увесь герб оточує вінок з двох галузок: дубової і лаврової. Дубова галузка символізує постійність і міць у духовному рості і працях, а лаврова — есхатологічну, вічну нагороду для переможців.

Структура Чину

Від 1617 року Василіянський Чин є централізованою організацією, на чолі якої стоїть Протоархимандрит. Монастир, який є осідком Протоархимандрита та чотирьох його дорадників, знаходиться в Римі. Протоархимандрита обирає Генеральна Капітула Чину терміном на 8 років. З липня 2004 року Протоархимандритом Василіянського Чину є о. Василій Ковбич.

Протоігумен Української Провінції ЧСВВ (2004—2007) о. Григорій Гриньків під час похорону Івана Павла ІІ

Чин поділяється на Провінції, якими управляють Протоігумени. Провінції складаються з монастирів й резиденцій (резиденції — це малі монастирі, які мають менше, ніж 6 ченців), на чолі яких стоять ігумени і настоятелі. Провінції, як правило, знаходяться в межах однієї держави. На