2006 рік існують такі Василіянські Провінції: Найсвятішого Спасителя в Україні (до якої з 1992 р. тимчасово долучена Закарпатська Провінція св. Миколая), яка включає 29 монастирів і резиденцій, Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії в Аргентині (3 монастирі), св. Йосифа у Бразилії (15 монастирів), Пресвятого Серця Ісусового в Канаді (10 монастирів), св. Стефана в Угорщині (5 монастирів), Покрова Пресвятої Богородиці у Польщі (4 монастирів), св. апостолів Петра і Павла у Румунії (3 монастирі), св. Кирила і Методія у Словаччині (6 монастирів) та Успення Пресвятої Богородиці в США (7 монастирів).
З 19 липня 2007 року Протоігуменом української Провінції є о. Йоанікій Чверенчук.
Опис чернечого одягу василіянина
Чернець-василіянин у повному чернечому одязі
Згідно з Конституціями ЧСВВ, чернечий одяг василіянського ченця складається з ряси (габіта) чорного кольору, що має білий комірець (колорадку), а також пояс, мантію та каптур. У щоденному житті, де ченці св. Василія Великого виступають як спільнота, вживають рясу і пояс, а в урочистих богослужбових відправах, за прийнятим звичаєм, теж — мантію і каптур.
Деякі статистичні дані про Василіянський Чин в Україні та у світі
На 2006 рік Чин нараховує приблизно 600 ченців, не враховуючи кандидатів. Деякі з них належать до інших (не Української) східних католицьких Церков свого права: Румунської, Угорської, Словацької та до Мукачівської єпархії.
Загальна чисельність монашої спільноти Провінції Найсвятішого Спасителя в Україні — 303, з них громадян України — 297, включаючи тих, які знаходяться за кордоном — 42; іноземців, що працюють в Україні — 12, з них ? 6 членів Провінції.
Священиків — 101, студентів — 80, братів — 79, новиків і кандидатів — 43.
Освітній рівень монахів Провінції: з вищою освітою — 125, з незакінченою вищою освітою — 69, зі середньою — 107, з неповно-середньою — 2.
Середній вік Василіян в Україні — 34 роки.
Герб ЧСВВ Митрополит Рутський — головний реформатор Василіянського Чину
ВИСНОВКИ
Шептицькі — один з найстаріших боярських родів Галицької Землі; мали маєтності в Перемиському князівстві між Перемишлем і Самбором. Цей рід спочатку звався Шептицями або «з Шептиць» (до 16 ст.), а потім Шептицькими, іноді з додатком «з Шептиць». Шептицькі також набули село Угерці в Рудецькому повіті, і тому одна вітка звалася «на Шептицях», а друга «на Вощанцях та Угерцях».
За традицією, король Лев Данилович надав шляхетську грамоту одному із предків Шептицьких, а польські королі її підтвердили. Однак Ш. не допускали у Польському Королівстві до державних урядів, бо вони були православні. Щойно у 18 і на поч. 19 вв. Ш., посвоячені з польською та іншою шляхтою, прийняли римо-католицизм і спольщилися. Деякі отримали сенаторську гідність у Речі Посполитій кінці 18 ст. Ряд Ш. брали участь у польських, згодом австрійських арміях як високі старшини.
Найвидатнішу ролю відограв рід Шептицьких у церковному житті. Федір Ш. та ігумен Варлаам заснували в 17 ст. друкарні в Угерцях та Уневі. Протягом 18 ст. ряд Ш. були василіянськими ченцями, а кілька з них єпископами і митрополитами; єпископ Львівський Варлаам Шептицький, єпископ Львівський і Київський митрополит Атанасій Шептицький, єпископ Львівський і митрополит Київський Лев Шептицький, єпископ Перемиський Атанасій Шептицький. Никифор-Микола Шептицький був архімандритом Лаврівським († 1798).
Із сполонізованого роду Шептицьких були також два латинських єпископи: Єронім каменецький, згодом полоцький, та Мартин полоцький, які мали титул князя.
Гілка Шептицьких, з яких безпосередньо походять митрополит Андрей Шептицький і його брат ігумен Климентій Шептицький, одержала графський титул від цісаря Франца Йосифа 1871 (батько митрополита Андрея Шептицького Іван); члени його родини також стали почесними членами Йоанітського Мальтійського Ордену. Другий брат митрополита Андрея Ш., Станіслав Шептицький (1867 — 1946), був генералом в австрійській і польській арміях та військовим міністром Польщі (1923). Третього брата Лева Шептицького замордували большевики в родинному маєтку в Прилбичах у 27 вересня 1939 рок
Атанасій Шептицький— (світське ім’я — Антоній; н. 1686 у с. Вощанці на Самбірщині — 12 грудня 1746 у Львові) — український церковний діяч 18 ст., Київський та Галицький митрополит греко-католицької церкви.
Походив із старовинного українського боярського роду. У 1703 р. під впливом дядька Варлаама Шептицького вступив до новоціату отців василіян в Уневі. Богословську освіту здобув у Львівській колегії. З 1710 р. — священик. У 1713 р. іменований архімандритом в Уневі, одночасно помічником єпископа Львівської, Галицької та Кам’янець-Подільської єпархії. У 1715 р. став архімандритом в Уневі. У вересні 1715 р. митрополит Лев Кишка висвятив Шептицького на львівського єпископа.
Шептицький дбав про освіту духовенства, утримував на власні кошти чотирьох кандидатів до священства у папській Колегії у Львові. Розпочав будівництво собору св. Юра у Львові. У 1717 р. заснував братство при цьому соборі. По смерті Кішки Атанасій Шептицький став київським митрополітом (1729). У 1732 р. відкрив друкарню в Уневі.
Атанасій Шептицький дбав про освіту духовенства, боронив селян; згідно з постановами Замойського синоду (1720), в якому брав жваву участь, видавав літургічні книги. Добився утворення єдиного «Руського чину св. Василія Великого», що сприяло піднесенню василіянського шкільництва і книгодрукування. Провадив боротьбу проти латинізації. Боровся проти переходів вірних східного обряду на латинський і з цією метою добився від папи римського Климентія II булли, що забороняла ці переходи. Шептицький провів розмежування єпархій Київської митрополії.
Спипок використаних джерел
1. Енциклопедіяукраїнознавства. У 10-х т. / Гол.ред. ВолодимирКубійович. — Париж; Нью-Йорк: МолодеЖиття, 1954—1989р.181ст
2. Голубець М. Львів. Путівник. — Л., 1925р. 234ст
3. Maсkowski Т. Lwowskie