Документообіг в діяльності ОВС

Документообіг - це рух документа від суб'єкта до об'єкта управління і навпаки, рух документа всередині об'єкта управління з метою його виконання або встановлення взаємозв'язку.

Документальне оформлення управління і докумен-тообіг з метою його реалізації здійснюється через діловод-ство. Стан діловодства в органі внутрішніх справ характе-ризує стиль роботи керівників, дотримання законності і ди-сципліни. рівень професійної підготовки працівників, нау-кову організацію управлінської праці.

Залежно від змісту і призначення доку-мента вказується гриф обмеження доступу до документа.

терміновість виконання, гриф погодження, гриф затвер-дження, код форми документа за класифікатором управлін-ської документації (КУД).

Адміністративно-процесуальні, кримінально-проце-суальні, оперативно-розшукові документи повинні оформ-люватись відповідно до адміністративно-процесуального, кримінально-процесуального законодавства та норматив-них актів МВС України, які регламентують оперативно-розшукову діяльність органів внутрішніх справ. Особливі вимоги ставляться до документів, зміст яких носить таєм-ний характер. Дотримання режиму секретності в діяльності органів внутрішніх справ має особливе значення.

Режим секретності - це встановлений норматив-ними актами вищих органів державної влади й державного управління України єдиний порядок забезпечення збере-ження державної таємниці, що передбачає систему адмініс-тративно-правових, організаційних, інженерно-технічних та інших заходів, основними з яких є: правила віднесення відомостей до державної таємниці України, вимоги, що ставляться до працівників, допущених до таємних доку-ментів, робіт і виробів, порядок ведення секретного діло-водства і провадження всіх інших секретних робіт, держав-ний і відомчий контроль за дотриманням установленого порядку зберігання і використання державної таємниці України, відповідальність посадових та інших осіб, яким по службі або роботі довірено державну таємницю.

Закон України «Про державну таємницю» , виходя-чи з інформаційного суверенітету України та загальновиз-наних принципів міжнародного порядку у сфері інформа-ції, визначає загальні правила встановлення державної тає-мниці, засекречування інформації, систему охорони держа-вної таємниці та відповідальність за порушення законодав-ства про державну таємницю.

Закон регулює суспільні відносини, пов'язані з від-несенням інформації до державної таємниці, її засекречу-ванням та охороною з метою захисту життєво важливих ін-тересів України у сфері оборони, економіки, зовнішніх від-носин, державної безпеки і охорони правопорядку.

Згідно з Законом України «Про інформацію» (ст. ЗО) визначено, що інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну. До таємної належить інформація, що містить відомості, які становлять державну таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі.

Державна таємниця - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку, роз-голошення яких може завдати шкоди життєво важливим інтересам України і які в порядку, встановленому Законом України «Про державну таємницю», визнані державною та-ємницею та підлягають охороні з боку держави.

Ступінь секретності - спеціальна категорія, яка характеризує важливість такої інформації з урахуванням можливої шкоди внаслідок її розголошення, ступінь обме-ження доступу до неї та рівень її охорони державою. Кри-терії визначення ступеня секретності інформації встанов-лює Державний комітет України з питань державних секретів.

Відомості, що становлять державну таємницю, за ступенем секретності поділяються на носії інформації «особливої важливості», «цілком таємні», «таємні».

Є ще вид - для службового користування. Його ви-робила практика, і він широко застосовується в діяльності органів внутрішніх справ, але цей ступінь законодавче не затверджено.

Відповідно до тієї ж 30 статті згаданого Закону конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізич-них або юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Керівники органів внутрішніх справ, окремі праців-ники, які володіють інформацією професійного, оператив-ного, ділового, виробничого та іншого характеру, само-стійно визначають режим доступу до неї, включаючи на-лежність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї системи (способи) захисту.

Контроль за правильним присвоєнням грифа секре-тності носіям інформації здійснюють режимно-секретні підрозділи (Управління справами, секретаріати) органів внутрішніх справ. Для повного і беззастережного виконан-ня вимог Закону «Про державну таємницю» Держкомсекретів України належить розробити нову Інструкцію щодо забезпечення режиму секретності в міністерствах, відомст-вах, установах і організаціях.

Згідно з Постановою Верховної Ради України від 21 сі-чня 1994р. «Про порядок введення в дію Закону України «Про державну таємницю», органи внутрішніх справ України до видання нових нормативних актів з питань за-безпечення режиму секретності тимчасово керуються ви-могами наказу колишнього МВС СРСР від 10 січня 1991р.

Окрім цього, відповідним наказом МВС України оголошено зареєстрований в Держкомсекретів України Тимчасовий перелік відомостей, які підлягають засекречу-ванню в системі МВС та тимчасове положення про порядок засекречування інформації, віднесеної до державної таємниці.

Також важливо відзначити, що у зв'язку з прийнят-тям Закону України «Про інформацію» МВС України ви-дано наказ, який, зокрема, вимагає не допускати прихову-вання інформації та відмов в ознайомленні громадян, юри-дичних осіб і державних органів з даними, які необхідні їм для реалізації своїх прав, свобод, законних інтересів, здійс-нення завдань і функцій, крім випадків, коли вони відом-чими чи іншими нормативними актами віднесені до кате-горії таємних, тимчасово заборонених до відкритого опуб-лікування, а також за інших обставин, передбачених Зако-ном України «Про інформацію». При наданні матеріалів громадянам, юридичним особам, державним органам, а та-кож для засобів масової інформації слід керуватися Зводом відомостей, що становлять державну таємницю, а також, до видання розгорнутого переліку відомостей, що підлягають засекречування в системі МВС, вищезгаданим тимчасовим переліком, Положенням про порядок підготовки матеріа-лів, призначених для відкритого опублікування, іншими діючими нормативними актами.

Керівники органів внутрішніх справ повинні врахову-вати, що:

- робота з документами обмеженої, або закритої ін-формації має своє правове регулювання;

- в державі визначено осіб, які формують політику щодо державної таємниці (Президент України, Голова Вер-ховної Ради, Прем'єр-міністр України), які є Державними експертами;

-