архівознавчої тематики — «Архіви України», «Студії з архівної справи та документознавства», «Вісник Державного комітету архівів України», «Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія», «Бюлетень Галузевої служби науково-технічної інформації» та ін. Через ці комунікаційні канали зв'язку дослідники й учені обмінюються думками, визначають актуальні шляхи розвитку архівних установ та Національного архівного фонду, надають громадськості вичерпну інформацію про архівну спадщину. Якість подання матеріалу забезпечується відбором публікацій та рецензуванням, концентрацією наукової інформації через поєднання в рамках одного видання бібліографічної, фактографічної інформації, цитування та ін.

Окремо слід згадати про електронну комунікацію в архівній сфері. Електронна комунікація базується на супутниковому радіозв'язку, мікро- електронній та комп'ютерній техніці, оптичних засобах запису. Цілком слушно зауважує А. В. Соколов: «Інтернет — глобальна соціально- комунікаційна комп'ютерна мережа, яка призначена для задоволення особистісних та групових комунікаційних потреб завдяки використанню телекомунікаційних технологій» [11, с. 198]. Г. В. Шемаєва зазначає: «Електронні ресурси — це феномен ХХІ століття, найактуальніший масив наукової інформації, що використовується для соціальних і специфічних завдань науки. Нині прогрес у суспільстві і науці визначається темпами кількісного і якісного зростання електронних ресурсів, інтенсивністю їх збереження, структурування, використання» [12, с. 7-8]. Г. В. Шемаєва називає такі основні принципи електронної комунікації:

- електронний сигнал як новий тип письмового повідомлення;

- віртуальність комунікації;

- дистанційність учасників системи наукової комунікації;

- опосередкованість зв'язку між учасниками комунікації;

- статусна рівноправність при здійсненні електронної комунікації;

- наявність засобів для виділення актуальної інформації (гіпертекст, мультимедіа);

- можливість поєднання статичної і динамічної інформації;

- можливість одночасного звернення до декількох каналів [12, с. 199]. Зазначені основні принципи електронної комунікації поступово застосовують архівні установи України. На жаль, рівень використання не завжди на якісному рівні, що цілком можна пояснити недостатніми фінансовими ресурсами галузі. Архіви України поступово використовують телекомунікаційні можливості Інтернет-простору для обслуговування відвідувачів у режимі теледоступу, пошуку необхідної інформації в електронних базах даних, розвитку професійних контактів зі співробітниками вітчизняних та зарубіжних архівів через використання електронної пошти, передплати на тематичні листи розсилки. Списки розсилки мають тематичну спрямованість. Переважна більшість списків надають доступ до своїх архівів. Такі архіви часто розміщують на веб-сайтах організаторів. Деякі з них мають

пошукові системи за ключовими словами, назвами, іменами тощо. З метою вдосконалення інформаційної соціальної та наукової комунікації архівних установ цілком доречною є можливість посилань на архіви списків розсилок на ключових веб-сайтах архівних установ. За даними Держкомархіву України, його веб-портал щороку відвідує більше 830 тис. віртуальних користувачів [9].

Окреслимо внутрішньосистемну, корпоративну наукову комунікацію (взаємодію) архівних установ України. На веб-порталі «Архіви України» розміщено галузеві програми та проекти, які здійснюються системою архівних установ України: «Архівна україніка», «Архівні зібрання України», «Архівні установи України», «Анотовані реєстри описів фондів державних архівів», «Національний реєстр утрачених та переміщених архівних фондів», «Реєстр розсекречених архівних фондів» та ін. [13]. Реалізація цих галузевих програм зі створення Національного електронного фондового каталогу, електронного комплекту описів архівних фондів, повнотекстова публікація текстів архівних документів у режимі он-лайн прискорить входження архівної спадщини України до світового науково- комунікаційного простору та вирішення багатьох соціальних завдань. Відомо, що ще 2000 р. програми поцифрування в бібліотеках та архівах проголошено складовою стратегії ЮНЕСКО щодо «вільного обміну знаннями й інформацією і вільного доступу до них», а у 2003 р. Генеральна конференція ЮНЕСКО прийняла Хартію про збереження цифрової спадщини. Реалізації цих проектів перешкоджає фінансово-ресурсна і кадрова складові. На жаль, рівень виконання загальнонаціональних та галузевих програм у архівних установах є різним. Тому якнайшвидшого вирішення потребує проблема об'єднання електронних ресурсів архівних установ регіону, які підпорядковані різним відомствам, оскільки зрозуміло, що ефективність використання регіональних електронних ресурсів архівів залежить також від рівня міжвідомчої архівної взаємодії.

Можна сподіватися, що вже в найближчому майбутньому система архівних установ нашої країни поступово почне використовувати телевізійно-комп'ютерні види функціонування архівних документів у науковому соціально-комунікаційному просторі.

У контексті розгляду наукової комунікації архівних установ чільне місце належить міжнародному співробітництву, взаємодії та обміну інформацією на міжнародному рівні. З 1956 р. архівні установи України є членами Міжнародної ради архівів (МРА) — міжнародної неурядової організації, яка має дорадчий статус в ЮНЕСКО. Упродовж 1996-2000 рр. представники України входили до складу Виконкому Міжнародної ради архівів, Координаційного бюро європейських програм (ICA/EUR) та Комітету з інформаційних технологій (ICA/CIT). Держкомархів України бере участь у кількох міжнародних архівних програмах, зокрема: - «Пам'ять Світу», що реалізується під егідою ЮНЕСКО і має на меті

збереження найвизначніших культурних пам'яток людства;

- «Відновлення Пам'яті Польщі», що здійснюється Радою Європи й Міжнародною радою архівів з метою відновлення архівних зібрань Польщі, втрачених у період її бездержавного існування (1772-1918);

- Спільна архівна спадщина країн та народів Центральної і Східної Європи;

- Реконструкція документальної спадщини та книжкових зібрань Рад- зивілів, що передбачає створення інформаційно-пошукової системи (віртуального архіву) з вивчення спадщини Радзивілів. Двосторонні міжгалузеві угоди про співробітництво в архівній сфері

укладено з державними