УДК 002.2:316.77

В. А. МАРКОВА МИСТЕЦТВО КНИГИ: КОМУНІКАТИВНИЙ АСПЕКТ

Розглядається еволюція художнього оздоблення книги в комунікативному аспекті.

Ключові слова: мистецтво книги., комунікація, ілюстрація.

Рассматривается эволюция художественного оформления книги в коммуникативном аспекте.

Ключевые слова: искусство книги, коммуникация, иллюстрация.

Evolution of the book's decorative design in the communicative aspect is considered.

Key words: book's art, communication, illustration.

Важливу роль у підвищенні комунікативних властивостей книги відіграє художня інтерпретація тексту. Вона здійснюється на рівні як зовнішнього (обкладинка, оправа, суперобкладинка, форзац), так і внутрішнього її оформлення — шрифт, ілюстрації та оздоблення книги. Традиційно ці елементи книжкової структури вивчають у межах мистецтва книги — галузі художньої діяльності, спрямованої на створення книги як художньої візуальної форми вираження твору. Ще білоруський першодрукар Франциск Скорина вказував на комунікативну функцію художнього оздоблення книги, застосування якого в друкованій книзі необхідне для «кращого розуміння» читачем. І хоча ця діяльність притаманна тією чи

іншою мірою книзі від часів її виникнення (пошук найоптимальнішої для певної культури форми), свої теоретичні підвалини вона отримала лише у ХХ ст. Саме художня інтерпретація тексту багато в чому сприяє тому, що книга сама стає суб'єктом комунікації.

Видатний майстер ілюстрації і теоретик книжкового мистецтва В. А. Фаворський вважав мистецтво книги синтетичним мистецтвом, завдання якого, насамперед, полягає в просторовому зображенні твору, який рухається в часі, тобто в організації руху твору в певному ритмі. Саме на це і мало спрямовуватися оформлення книги. Зазначені ідеї мають велике значення для усвідомлення комунікативної природи книги, адже кожний елемент книжкового ансамблю В. А. Фаворський сприймав саме в контексті передачі руху тексту, який має отримати відповідне втілення в ритмі оформлення книги: «Книга . розташовує свої елементи в часі і організує наш рух таким чином, щоб супроводжувати нас згідно зі змістом книги від моменту до моменту» [9, c. 56]. Усі елементи книги — оправа, форзац, титул, окремі сторінки, заставки, кінцівки, ілюстрації — організують рух усередині неї, оскільки відзначають початок і кінець, а також членування її певним чином. Найпослідовнішу теорію мистецтва книги як засобу комунікації в 70-ті рр. минулого сторіччя розробив В. М. Ляхов. Вона знайшла втілення в моделі функціональної структури книги, де книга показана як складна і різно- аспектна система, що грунтується на функціональній взаємодії зв'язків елементів, взятих у відношенні до людини-споживача книги. Якщо традиційно завдання зі створення книжкового ансамблю полягало у взаємному поєднанні трьох складових: естетичної, комунікативної та матеріально- технічної, то В. М. Ляхов вважав, що естетичність книжкового організму полягає саме в його комунікативності, тобто здатності максимальною мірою передавати текстове повідомлення [7].

В умовах бурхливого розвитку нових інформаційних технологій суттєвих трансформацій зазнає і мистецтво книги. Чи збереже воно свої традиції в електронному виданні? Яким чином впливатиме на нього мульти- медійність? У якому співвідношенні в електронному виданні перебуватиме текст та зображення? Мета статті — простежити еволюцію художнього оздоблення книги в комунікативному аспекті.

Найбільше навантаження в художній інтерпретації тексту має ілюстрація (illustratio (лат.) — освітлення, наочне зображення). Її функція полягає в поясненні словесної інформації наочними прикладами, кресленнями або зображеннями. Чи завжди комунікативна функція була притаманна ілюстрації? Відповідь на це запитання можна отримати, якщо звернутися до історії ілюстрації. Очевидно, що не всі книги давнини взагалі могли мати ілюстрації, насамперед через матеріал, на якому вони записувалися. Крім того, слід брати до уваги той факт, що ілюстрація може не лише слугувати для пояснення тексту, а мати суто естетичне призначення, бути елементом

внутрішнього оздоблення книги, тим самим підкреслюючи її цінність. Так, сувої давнього Єгипту мали ілюстрації, але вони були органічною частиною тексту, ієрогліфічні знаки якого теж мало відрізнялися від малюнка. В гарно оздоблених сувоях Давнього Єгипту ілюстрації наводяться паралельно з текстом, вони нібито утворюють два яруси. Але таке оформлення мали книги сакрального змісту, які, здебільшого, були знайдені у похованнях. Тобто їх комунікативна сутність є зрозумілою лише в контексті релігійної комунікації й ілюстрації тут мають символічне значення. Книга ж Давньої Греції класичного періоду взагалі позбавлена ілюстрації з причин другорядного значення письма стосовно усного слова. І тільки в період еллінізму, а потім у Римській імперії текст сувою починає ілюструватися. Ілюстрації набувають усе більший зв'язок з текстом, але не відокремлюються від нього. У сувоях же ілюструються здебільшого праці наукового типу, де ілюстрація є необхідною для роз'яснення тексту.

Свого розквіту ілюстрація набуває в книзі-кодексі, чому сприяє і сама форма, яка надає змогу відокремлювати зображення від тексту або поєднувати їх, і матеріал (пергамент, а потім і папір), на якому зручно і надійно малювати, а згодом і друкувати зображення. Перші християнські кодекси мали обмежену кількість художнього оздоблення, в подальшому їх кількість збільшувалася, а в деяких жанрах і взагалі стала займати визначальне місце (часослови, місяцеслови). Художнє оздоблення середньовічного кодексу містило орнаментальні заставки, ініціали, бордюри, які здебільшого не мали ніякого відношення до тексту. Їх символічна функція превалювала над комунікативною. Якщо поглянути на сторінку середньовічного кодексу з позицій сучасності, вона буде взагалі нечитабельною: яскравий декор художнього оздоблення сторінки не дозволяє зосередити увагу на тексті. Але середньовічна людина жила у світі символічної реальності. Будь- яка річ сприймалася не тільки