Ці ж тенденції характерні й для розвитку перших друкованих видань. «Вчені можуть отримати знання з тексту, невчені ж повинні навчаться за книгами для мирян, тобто картинками», — зазначав базельський видавець Б. Рихель у колофоні морального твору «Зерцала людського спасіння» (1476) [8, c. 83].

Дослідники першодруків звертають увагу на те, що в різних виданнях використовувалися одні й ті ж самі гравюри для зображення зовсім різних місць, подій та дійових осіб [6, c. 232-233]. Тобто ілюстрація не давала додаткової інформації до тексту, вона не пояснювала його, її зв'язок з текстом був дуже умовним, але разом вони нібито взаємно підтверджують один одного. Ю. Я. Герчук відзначав, що традицію такого ілюстрування можна простежити понині: «Індивідуальна образність тут не потрібна. Цілком достатньо, щоб зображення відповідало звичним нормам свого часу як у використанні поширених композиційних схем і узагальнено-банально- го типажу, так і у відношенні мінімально необхідної детальності прорисовки. Так, по суті, створювалася (й створюється) масова оповідальна ілюстрація будь-якої епохи і стилю» [4, c. 12]. Незважаючи на те, що такий тип ілюстрування розрахований на наївне сприйняття твору, воно все ж таки є

свідченням того, що книжкова комунікація як комунікація, основана насамперед на пануванні слова, починає завойовувати соціальний простір. Ілюстрація тут не замінює текст, а підтверджує його, сприяючи підвищенню комунікативних властивостей книги.

Започаткування нового етапу в розвитку ілюстрації Б. Р. Віппер вважав ілюстрації Боттичеллі до «Божественної комедії» Данте. Такий тип ілюстрування називається символічним. Комунікативна функція символічної ілюстрації є опосередкованою. Вона говорить не мовою прямих безпосередніх реалістичних зображень, а лише натяками, що здатні створити певний настрій. Але у виданнях епохи бароко з її тягою до емблематичності і алегоричності, символічна ілюстрація поступово втрачає свої комунікативні функції, перетворюючись на складний ребус для посвячених. Символічний тип ілюстрації практикується і в сучасних виданнях. Взагалі недоліком певних періодів у розвитку мистецтва ілюстрації було саме те, що вони відмовлялися від своєї другорядної ролі в книзі і тим самим перетворювалися у графічні цикли без тексту.

Важливу комунікативну роль відіграє ілюстрація в науковій, науково- популярній та навчальній літературі. Слід відзначити, що з кінця XV — початку XVI ст. в європейській книзі ілюстрація починає набувати наукового сенсу, комунікативна мета якої полягає в доповненні, візуальному роз'ясненні тексту. Книга починає супроводжуватися картами, схемами, кресленнями, які носять конкретний характер. Слід ураховувати ті обставини, що саме в цей період наукове знання почало відвойовувати позиції в релігійної традиції, а тому, як зазначає Ю. Я. Герчук: «Наочність була не засобом популяризації знання (як нині), а формою його існування. Бачення залишалося знаряддям пізнання, видимість — демонстрацією подібностей і різниць, а не тією оболонкою, яку необхідно подолати, добираючись до суті. Вона була водночас і об'єктивною, і символічною. Різець гравера залишався знаряддям пізнання» [3, c. 196]. Таким чином, ілюстрація надійно посіла своє місце в науковій комунікації саме завдяки тому, що унаочнювала текст, доповнювала його, підсилюючи комунікативні можливості книги.

Ті, хто причетний до створення книги (редактори, художники, видавці), наділяючи текст тілом і тим самим задаючи «регістри сприйняття», можуть реально впливати на її подальшу долю. Але, на думку видатних митців з художнього оформлення, ця роль повинна бути вторинною. На прикладі ілюстрування одного й того ж твору ми бачимо, що визначення того, що саме є змістом може коливатися, ілюстративний ряд може змінюватися від реалістичного до символічного, і навпаки. Навіть побіжне ознайомлення з історією мистецтва книги засвідчує, що завжди впливовішим чинником, що визначає образність, просторове рішення художнього оформлення книги, є стиль епохи. Тобто інтерпретація твору в будь-якому разі здійснюється з позиції сучасності. Як зазначав В. Фаворський: «Зрозуміти стиль письменника — означає побачити літературний твір, до якого б часу він не належав,

по-новому, очима сучасника» [9, c. 75]. Поряд з інтерпретацією твору роль книжкової ілюстрації, як вважав В. Фаворський, полягає у створенні книги як речі, «цеглинки», яка б жила в кімнаті разом з іншими речами. І ці завдання пронизують один одне. Тобто книга завдяки мистецтву повинна набути такої форми, яка б найбільшою мірою відповідала комунікативним потребам читача. Реальна ж практика книговидання, саме тому, що на сьогоднішній день у ній задіяно кілька посередницьких ланок, і на неї впливають як естетичні й комунікативні, так і, на жаль, перш за все економічні чинники, не завжди відповідає цій вимозі.

Таким чином, навіть такий пунктирний нарис історії розвитку художнього оздоблення книги засвідчує, що воно розвивалося під впливом цілого комплексу різноманітних чинників: від матеріально-технічних до культурологічних. Поступово мистецтво оформлення книги набуло виразного комунікативного виміру. І очевидно, що книга в електронному середовищі втратить багато елементів художнього оздоблення, водночас деякі можуть бути без особливих втрат туди перенесеними. Крім того, електронне середовище надає додаткові можливості розвитку мистецтва вже електронної книги з використанням мультимедійності. Але традиційна книга з її досконалим художнім оформленням не може бути повністю перенесеною в електронне середовище, а тому її повна заміна електронним форматом призведе до суттєвих культурних втрат. Перспективою подальшого дослідження даної теми може бути вивчення можливостей наслідування традицій