В аналогічному ракурсі функціонують такі видання: щорічник середньовічної історії й археології «Ruthenica» (наукові редактори — Олексій Толочко і Володимир Ричка) [32]; історико-культурологічна збірка «Схід- Захід» (головний редактор — Володимир Кравченко) [25]; квартальник «Молода нація» (головний редактор — Владислав Верстюк) [15], іноді навіть дуже архаїчна «Київська старовина» під редакцією академіка Петра Толочка. А от суто академічний «Український історичний журнал» [27] — головний редактор академік В. Смолій — у загальний список огляду потрапляє радше завдяки авторам «Критики» чи «УГО», які критично ставляться до офіційного історіографічного дискурсу.

Зупинимося окремо і на культурологічних аспектах у філології. Оглянемо стисло «Слово і час» (редактор Лукаш Скупейко), орган академічного Інституту літератури [21]. Він залишається одним із головних академічних видань національного міфотворення. На жаль, змушені констатувати, що скільки-небудь серйозне незалежне філологічне видання загальногу- манітарного інтелектуального спрямування так і не написано на сьогодні. Зважаючи на глибину методологічної кризи, яка охопила практично всі

науково-культурологічні галузі, подібне видання навряд чи скоро сформується. Щоправда, іноді філологічні сюжети сприяють виникненню такого не зовсім публічного формату як — інтелектуальний друк (перш за все «Критика» в публікаціях Григорія Грабовича і Тамари Гундорової). Можливо, що літературно-культурну спілку задовольняє такий обсяг філо- логізації, але таким чином вона виявляє нездатність долучитися до сучасного інтелектуального дискурсу потоку видань.

Літературно-культурологічні аспекти наявні і в соціологічній періодиці. Так, головний «цеховий» журнал «Соціологія: теорія, методи, маркетинг» видає українською і російською мовами академічний Інститут соціології (редактор — Євген Головаха). Видання відоме як затребуване, змістовне і якісне, на жаль, переважно професійним середовищем. До того ж, воно не стільки бере участь у формуванні суспільної думки, скільки її вивчає. Сам же головний редактор Є. Головаха і його колеги часто відіграють роль «суспільних експертів» — public philosopher, при цьому вони користуються не лише шпальтами вказаного видання, а й такими як: «День», «Дзеркало тижня», «Критика», телебачення та ін.

Подібне можна сказати і про українського партнера російського журналу «Полис», добротного політологічного щоквартальника «Політична думка» [18]. За змістом це затребуване політичним, культурологічним і експертним товариством видання, яке все ж таки не було всерйоз визнане в інтелектуальному медіапросторі. Не допомогло і те, що видання виходило трьома мовами, друкувало публіцистичні й історико-культурологічні матеріали, мало свій сайт. Зауважимо, що серед його редакторів були відомі фахівці — Володимир Полохало і Олександр Дергачов.

І, зрештою, зупинимося на аналізі культурологічних аспектів академічної філософії, професійна періодика якої і повинна, на наш погляд, складати інтелектуальну пресу par excellence. Насправді ж, це було не зовсім так, принаймні, в Україні. Тут природніше продовжувати огляд журналу академічного Інституту ім. Г. С. Сковороди — «Філософська думка». Він став популярним на початку 1990-х рр., особливо серед гуманітарної інтелігенції. Нині, щоправда, він утратив багато в чому популярність серед інтелектуального товариства. І це при тому, що журнал залучає до співробітництва відомих фахівців вітчизняної культурфілософії. До того ж журнал торкається різноманітних сюжетів: від огляду еволюції елітарної парадигми, аналізу проблеми ідентичності та життєвого світу в контексті сучасних цивілізаційних змін до друку перекладів із Дерріди й інших. Його редактором був відомий учасник практично всіх важливих інтелектуальних дискусій, український public philosopher — академік Мирослав Попович. Щоправда, він також бере участь як автор і редактор у роботі — «Ї», «Критики», «Дня» та телебачення.

Зауважимо, що культурфілософським періодичним виданням можна вважати і дещо провінційний «Sententiaе». За титульними логотипами, що його видають Український філософський фонд і Товариство дослідників

філософії Нового часу та Вінницький технічний університет (головний редактор піврічника — Олег Хома). У подібному напрямі функціонує і столичний щорічник «Дух і літера» [4]. Він представляє і випускає однойменне видавництво в сумісництві з Центром європейських гуманітарних досліджень Києво-Могилянської академії за редакцією Костянтина Сігова і Леоніда Фінберга. Якщо порівнювати ці видання, то «Sententiae» методологічно і предметно суворіше і «закритіше» для інтелігентного читача видання. Воно здатне зацікавити культурне товариство своїми спробами ревізії філософської термінології, обговоренням дискусійних проблем філософії, аналізом політичної філософії модерну і, нарешті, професійними перекладами «раритетних» класиків, на зразок Ніколя Мальбранша, Франсуа Пулена де ла Бара чи навіть Джеймса Харрингтона.

«Дух і літера», зі свого боку, кваліфікуючи себе «збіркою наукових статей з проблем соціальної філософії, філософії історії, філософії культури, історії філософії, онтології, гносеології, феноменології, філософської антропології, логіки, етики, естетики, філософії науки й освіти, релігієзнавства, теорії та історії культури», цілком «відкритий» для простого інтелігентного читача (www.duh-i-litera.kiev.ua). Власне суто філософських, культурологічних чи наукових статей тут відносно небагато. Серед них переважають спеціальні матеріали релігієзнавчого чи навіть теологічного змісту, логіки, етики чи практичної філософії, що є елементами стилю. Серед публікацій домінує есеїстика культурологічного, меншою мірою істо- рико-літературного, мистецтвознавчого і політологічного дискурсу. Однак за змістом ця есеїстика відрізняється від тієї, що публікується на шпальтах «Критики» чи «Ї» і, перш за все, — активною наявністю філософсько- теологічної складової у більшості текстів. Додамо, що серед авторів «Духу і літери» — С. Аверинцев, Ж. Ніва і П. Рікер, а кожен випуск завершує фундаментальний рецензійний матеріал. Усе це свідчить, що видання є не стільки спеціально-філософським, скільки зразково-інтелектуальним журналом. Журнал затребуваний вітчизняним культурним товариством. У ньому, на противагу