«внесок здобувача в розвиток галузевої науки та практики просто ігнорувався» [12].

Визначення галузевої «належності» бібліографознавства і споріднених йому галузей (бібліотекознавства, книгознавства, архівознавства, докумен- тознавства та ін.) знайшли фахівці Харківської державної академії культури (ХДАК) та Інституту журналістики Київського національного університету імені Т. Шевченка, які запропонували створити новий інтегрований науковий напрям «Соціальні комунікації». Зокрема, з 2008 р. в номенклатурі наукових спеціальностей, за якими присуджується науковий ступінь ВАК України, було введено спеціальність 27.00.03 — «Книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство» з присвоєнням ученого ступеня доктора/кандидата наук з соціальних комунікацій та історичних наук [10]. Перші ж бібліографознавчі дисертаційні дослідження за новим науковим напрямом були захищені у 2009 р., а тому не є об'єктом нашого аналізу.

Крім наукового ступеня, критеріями для подальшої квантифікації1 ДМ дисертацій є: тематика наукових робіт; установи, де виконувалися роботи; динаміка захистів тощо.

Одним із найголовніших досягнень сучасної бібліографічної науки в Україні став захист двох докторських дисертацій з теоретичних проблем БІ: Л. Я. Філіповою «Бібліографічні системи України в інформаційно- комп'ютерному середовищі: теорія, організація, технологія» (1999) [40] та Г. М. Швецовою-Водкою «Документ і книга в системі соціальних комунікацій» (2002) [42]. Означені роботи дозволили, перш за все, на новому тео- ретико-технологічному (Л. Я. Філіповою) та теоретико-методологічному (Г. М. Швецовою-Водкою) рівнях дослідити феномен БІ, обґрунтувати власні концепції бібліографії.

Л. Я. Філіпова проаналізувала теоретичні основи формування бібліографічної системи як різновиду інформаційної системи через її предметну сферу — бібліографічну технологію. Новаторський принцип дослідження полягає в застосуванні принципово відмінного від відомих раніше підходу, названого автором «користувацьким» [40]. Бібліографічна система трактується науковцем як «самостійна соціальна документна система, яка розвивається не лише в межах бібліотечної діяльності, але й у науково- інформаційній, видавничій, книготорговельній, архівній, музейній та ін. діяльності» [там само, с. 48]. Об'єктом такої системи є БІ, що матеріалізується в бібліографічних ресурсах: продукції і послугах через сукупність бібліографічних процесів та операцій, що виконуються з БІ, тобто через бібліографічну технологію. Аналіз бібліографічних систем і їхньої предметної сфери — бібліографічної технології — зумовив розробку автором методологічних принципів моделювання й організації об'єкта за допомогою сучасних комп'ютерних і мережевих технологій.

1 Квантифікація - процедура вимірювання та кількісного вираження властивостей об'єкта

Таблиця 1

Тематична структура документного масиву дисертацій з бібліографознавства (1991-2008 рр.)

№ з/п | Темакандидатських | Кількість дисертацій

кандидатських | докторських

1 | Періодичні видання з бібліографознавства | 1

2 | Теорія бібліографічної інформації (БІ) | 2 | 2

3 | Історія бібліографії та бібліографознавства, зокрема персоналії бібліографів і бібліографознавців | 19 12 | 1

4. | Методика бібліографування | 6

5. | Організація бібліографії в Україні та світі | 4

6. | Автоматизація бібліографічних процесів | 6 | 1

7. | Основні напрями бібліографічної діяльності (види бібліографії): | 19 12 | 2

національна | 5

видавничо-книготорговельна | 1

науково-допоміжна | 1

рекомендаційна | 2

галузева | 20 | 1

краєзнавча | 4 | 1

біобібліографія | 3

8. | Бібліографічне обслуговування | 13

9. | Формування інформаційної культури споживачів інформації | 4

10. | Викладання бібліографії. Підготовка кадрів | 1

У дисертаційному дослідженні Г. М. Швецової-Водки (2002) логічного обґрунтування і подальшого розвитку набула документографічно-книго- знавча (неокнигознавча) концепція бібліографії [42]. При цьому питання теорії документа і книги як його різновиду досліджуються з позицій теорії соціальної інформаційної комунікації. Автор визначила, що об'єкт бібліографії може бути позначений поняттям «книга» в його найширшому значенні: документ опублікований, виданий або депонований, що надається в суспільне користування завдяки діяльності комунікаційних посередників (редакційно-видавничої справи, системи книгорозповсюдження і книгови- користання).

Сучасна тематика бібліографознавчих дисертаційних досліджень (табл. 1) свідчить про пріоритет у вивченні науковцями проблематики часткового бібліографознавства. Так, праці, присвячені теоретико-методо- логічним, історичним, організаційно-управлінським і методико-техно- логічним аспектам окремих видів бібліографії, складають 41,6% (38 робіт), 2 з яких — докторські.

Домінуючими в мікромасиві є дослідження галузевої бібліографії — 20 дисертацій, з яких найбільшого обґрунтування набули такі галузі, як: історична наука — 5 кандидатських; сільське господарство — 3 дисертації (зокрема і кандидатська, і докторська одного науковця — В. В. Дерлеменка [5; 6]) та стільки ж художня література та літературознавство; екологічна та технічна сфера — по 2 кандидатських. По 5 дисертацій було захищено з національної (зокрема державної та загальної ретроспективної) та краєзнавчої бібліографії (зокрема одну докторську А. А. Непомнящим [19]). Превалювання зазначених наукових напрямів у бібліографознавстві детерміновано процесами національно-культурного відродження, що відбуваються в Україні на сучасному етапі, складовою яких є соціально- комунікаційна діяльність у напрямі відтворення документосфери нації як частини її соціальної пам'яті. На практичному рівні кумуляція ДМ відбувається в межах реалізації проектів зі створення Українського бібліографічного репертуару, реєстру національного культурного надбання, державних, краєзнавчих та українознавчих бібліографічних ресурсів.

Серед масиву означених за видовою ознакою робіт значну кількість складають дисертації, які відтворюють певний історичний період, при цьому особливістю досліджуваного нами масиву є наявність численних історичних досліджень, виконаних саме у формі кандидатських дисертацій. Серед останніх відзначаються праці, що належать до проблематики загальної бібліографії (з історії державної бібліографії — Н. М. Сенченко [32]; загальної ретроспективної — І. Г. Лиханова [15]; видавничо-книготорговельної — О. І. Загуменна [9]); спеціальної (рекомендаційної —