A school library as a social-communication phenomenon and corresponding history of formation of school libraries are analyzed.

Key words: history of school libraries, social-communication reconstruction.

Актуальність шкільної бібліотеки пов'язана із соціокультурними змінами в суспільстві.

Школа та бібліотека завжди і майже в усіх народів забезпечували соціальну комунікацію між світом дорослих та дітей щодо входження нової генерації в соціум та ефективної самореалізації в ньому для взаємної користі суспільства і людини. Традиційно бібліотека, як соціальний інститут, відігравала роль берегині масиву соціального знання, а школа – комунікаційного каналу трансляції цього знання новому поколінню. Таким чином, шкільна бібліотека за своєю суттю є справжнім соціально-комунікаційним феноменом. Тому відповідна реконструкція історії шкільної бібліотеки сприятиме об'єктивному визначенню перспектив її розвитку в умовах становлення інформаційного суспільства.

Шкільну бібліотеку ретельно досліджували Н. Бірюкова, М. Васильчен- ко, І. Ганицька, Є. Зуєва, Л. Мовшан, С. Шматова, Є. Ястребцова та ін.; історичний аспект шкільної бібліотеки, як одного з типу бібліотек, що обслуговують дітей – Н. Білопола, І. Сесак, С. Стаднік та інші, проте соціально- комунікаційний аспект бібліотеки в школі досліджено недостатньо. Отже, мета цієї публікації – здійснити соціально-комунікаційну реконструкцію історії шкільної бібліотеки.

На світанку історії людства домінувала бібліотека як берегиня набутого соціального досвіду, а школа приєднувалася до бібліотеки і саме на ґрунті її масивів знання реалізовувала свої мету і завдання. З розвитком цивілізації, потребою освіти ширших верств населення, з винайденням книгодрукування школа почала відокремлюватися від бібліотеки й удосконалюватися як самостійна соціальна інституція. Інституалізація школи суперечливо відбилася на стосунках навчальних закладів як каналів соціальної комунікації та їх бібліотек як масивів соціальної інформації. Хоча школа не могла обійтися без бібліотеки, але головною виявилася тенденція збирання книг та заснування бібліотек в місцях навчання дітей з домінуючою роллю школи. Однак запровадження та поширення вищої освіти сприяли бурхливому розвиткові науки, результатом якого став інформаційний «вибух» ХХ ст. – започаткування нової ери у взаємовідносинах школи та шкільної бібліотеки, зокрема їх взаємопроникнення. Поєднавши зусилля обох соціальних інституцій, школа та бібліотека мають можливість значно підвищити ефективність соціальних комунікацій між дорослими та дітьми, забезпечивши всебічний розвиток дитини й можливість її якісної адаптації в суспільстві.

Оскільки людство не може розвиватися без соціальних комунікацій, то бібліотека та школа були «нерозлучні» з тих «ранніх етапів розвитку цивілізації, коли стало неможливим поширення знань тільки в рамках простого запам'ятовування їх та передачі від людини до людини, від покоління поколінню» [1, с. 33]. Винайдення писемності надало змогу доповнити традиційний процес навчання ще й осмисленням інформації з рукописів. Проте це підсилення, зрозуміло, супроводжувалося і ускладненням навчання, оскільки писемність спочатку слід опанувати. Бібліотеки, які акумулювали інформацію у формі рукописно зафіксованого досвіду минулих поколінь, стали своєрідними науково-педагогічними центрами типу Академії та Ліцею Давньої Греції. У Давніх Ірані та Іраку існували також «приєднані бібліотеки (до шкіл-медресе, мечетів тощо). Ці заклади поєднували збереження книг з навчанням [1, с. 50-51].

Проте, починаючи з Середньовіччя, простежується тенденція, коли вже не школа засновувалася при бібліотеці, а навпаки – бібліотека при школі, отже, шкільна бібліотека. Ідея сучасної шкільної бібліотеки складалася дуже повільно. Ще в 1578 р. у Західній Європі, в Англії, опубліковано наказ з вимогою створення «бібліотек та галерей» у школах. Але лише в 1839 р. Горацій Манн прагнув створити шкільні бібліотеки, щоб мати можливість вийти за межі інформації, яку одержують з підручників. Ще точніше цю ідею сформульовано на початку 1900 р., коли Мері Холл та Люсі Фарго почали писати про нову динамічну бібліотеку, котра складається з друкованих та недрукованих творів, функціонує як навчальна лабораторія і вкладає в руки учнів інструмент пізнання [2, с. 271].

Соціальна комунікація через шкільну бібліотеку відбувалася відповідно до соціального статусу батьків дітей, котрі навчалися в школі. До початку ХХ ст. через шкільну бібліотеку навіть здійснювалося соціальне та національне пригнічення. Наприклад, російський царський уряд усвідомлено обмежував коло читання дітей у школі: чим нижче по соціальних сходах перебували батьки дітей, тим жорсткішим був відбір книг, біднішою була бібліотека. Завдання читання зводилися тут до виховання у дітей релігійних почуттів та любові до царської родини. Виняток становили бібліотеки середніх шкіл, які мали бути базою підготовки до вищої освіти та розвитку науки. Але навіть у середній школі відносини навчального процесу з бібліотекою були слабкими, неактивними. У ХІХ ст. остаточно стала притаманною бібліотекам навчальних закладів функція інформаційного забезпечення вчителів, що значною мірою віддзеркалювало загальну концепцію школи: вчитель, який знає «все», повинен передати свої знання учневі. Тому й найфундаментальнішими були саме вчительські бібліотеки, оскільки вони допомагали вчителеві здобути знання, учнівські були допоміжними. Але зі зростанням інформаційного насичення суспільства та усвідомленням активної ролі в навчанні самого учня поступово стало змінюватися ставлення до шкільної бібліотеки, перш за все в середній школі. Ця тенденція – розвитку бібліотек у середній та вищій школі – була характерною не тільки для нашої країни, але й для багатьох держав світу. Про це свідчать дослідники США [3], Данії [4], Норвегії [5], Пакистану [6], Угорщини [7]. Проте шкільні бібліотеки навіть найкращих шкіл до ХХ ст. являли собою звичайні книгосховища, тобто функція