УДК 37.015.31:316.42

О. М. ПАХОМОВА

СОЦІАЛЬНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ ЯК РЕЗУЛЬТАТ СОЦІАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ

Розкрито сутність та структурно-компонентний склад поняття «соціальність» у соціально-педагогічному аспекті.

Ключові слова: соціальність, соціальність особистості, соціальне виховання, соціальні цінності, соціальні якості, соціальна поведінка.

Рассматривается сущность и структурно-компонентный состав понятия «социальность» в социально-педагогическом аспекте.

Ключевые слова: социальность, социальность личности, социальное воспитание, социальные ценности, социальные качества, социальное поведение.

In article considers the essence and structure social with position social pedagogic

Key words: social, social of personality, social education, social values, social qualities, social behaviour.

Актуальність статті. Багатоаспектність проблеми соціальності зумовлена цілим спектром суб'єктивних та об'єктивних чинників, зокрема складністю духовного світу людини, різноманітністю форм соціального функціонування особистості як індивідуальної форми буття в системі суспільних відносин, характером взаємозв'язку особистості й суспільства.

У кожній науці (філософії, соціології, психології, педагогіці, соціальній педагогіці) для вивчення цього питання виділяється свій, особливий аспект.

Метою статті є визначення сутності та змісту поняття «соціальність» у контексті соціальної педагогіки.

Отже, розглянемо феномен «соціальності» із соціально-педагогічних позицій. В. Нікітін [1] вважає соціальність інтегрованим результатом соціального виховання, здатністю людини до взаємодії із соціальним світом. У трактуванні дефініції «соціальне виховання» науковець конкретизує свою думку тим, що презентує соціальність як риси – милосердя і співчуття, а також потреби і здатності до такої діяльності на практиці.

Позицію науковця стосовно того, що соціальність є інтегрованим результатом соціального виховання, здатністю людини взаємодіяти із соціальним світом, іншими людьми, поділяють автори посібника «Методологія та методи соціально-педагогічних досліджень» [2].

Крім того, соціальність, за В. Нікітіним, – це «не синонім суспільного, оскільки останнє ширше за змістом і виражає типологічну характеристику природи соціальності. Соціальність нетотожна й колективності, котра як здатність до співпраці також належить до першої, але не вичерпує її змісту. Соціальність являє собою єдність особистісного й колективного, є виявом суспільної природи людини на індивідуальному рівні, а відтак, містить у собі суб'єктність, що розуміється як здатність бути джерелом особистої активності. Будучи видом спілкування, соціальність не зводиться тільки до комунікації та інформації, не обмежується трансляцією соціального досвіду та налагодженням контактів з іншими людьми. З розвитком соціальності людина набуває здатності до соціального саморозвитку й самовиховання, оскільки не вкладається в схему адаптації – інтеграції, яка має відбиток пасивної поведінки особистості в суспільстві» [1, с. 39].

Ми погоджуємося з В. Нікітіним, що соціальність виявляється в індивідуально-творчому ставленні до суспільного буття, а також активності, комунікабельності, вмінні співпрацювати, налагоджувати контакти з іншими людьми, у розвитку таких рис як милосердя і співчуття.

Але, на нашу думку, потребує уточнення те, що соціальність виявляється в індивідуально-творчому ставленні не тільки до суспільного, але й до соціального буття в усіх його формах.

Цю думку поділяє А. Рижанова, котра зазначає, що «соціальність є проявом індивідуального творчого ставлення не тільки до суспільного буття як певної форми соціуму, але й до соціального буття, зокрема сімейного, етнічного, регіонального, глобального тощо» [3, с. 36].

Крім того, за А. Рижановою (до речі, як і за В. Нікітіним), соціальність є результатом соціального виховання. Останнє науковець визначає як «процес цілеспрямованого створення умов для розвитку соціальності соціальних суб'єктів у всіх сферах соціуму» [3, с. 14].

Вищим проявом соціальності, згідно з А. Рижановою, є духовність [4].

Соціальні педагоги (О. Безпалько, М. Галагузова, М. Євтух, І. Звєрєва, Л. Коваль, А. Мудрик, О. Сердюк, С. Хлєбик та ін.) не використовують термін «соціальність», хоча в наведених ними визначеннях дефініції «соціальне виховання» простежується спрямування його мети на формування її (соціальності) складових.

Наприклад, на думку А. Мудрика [5, с. 111-112], метою соціального виховання є відносно цілеспрямований позитивний розвиток й духовно- ціннісна орієнтація людини (тобто набуття позитивно-якісних форм, зокрема духовних цінностей у їх особистісному вимірі), а також розуміння та сприйняття себе й інших, соціальних проблем; відчуття єдності з сім'єю, групою, соціумом.

Автори посібника «Методологія та методи соціально-педагогічних досліджень» погоджуються з А. Мудриком, визначаючи мету соціального виховання як «... планомірне створення умов для відносно цілеспрямованого позитивного розвитку й духовно-ціннісної орієнтації людини» [2, с. 184; 204].

За О. Безпалько [6, с. 30-31], мета соціального виховання – формування в молодого покоління соціально-позитивних ціннісних орієнтацій та поведінки через засвоєння, інтерналізацію загальнолюдських і спеціальних знань, умінь, соціального досвіду.

Згідно з І. Звєрєвою, Л. Коваль, С. Хлєбик, соціальне виховання постає як «система соціально-педагогічних, культурних, сімейно-побутових та інших заходів, спрямованих на опанування й здобуття дітьми та молоддю загальнолюдських і спеціальних знань, набуття соціального досвіду з метою формування в них сталих ціннісних орієнтацій та адекватної соціально- спрямованої поведінки» [7, с. 25]. На основі цього визначення соціального виховання можна дійти висновку: його метою є те, що безпосередньо стосується соціальності, а саме: ціннісні орієнтації та соціальна поведінка.

Подібне визначення наводять М. Євтух та О. Сердюк [8, с. 74]. Отже, ці автори, цілком погоджуються з визначенням терміна «соціальне виховання» І. Звєрєвої, Л. Коваль, С. Хлєбик, а відтак і з його метою.

У словнику із соціальної педагогіки під соціальним вихованням розуміється «цілеспрямовано керований процес соціального розвитку, соціального формування особистості людини; допомога людині в засвоєнні та сприйманні моральних стосунків, які склалися в сім'ї й суспільстві, визнанні правових, економічних, громадянських і побутових взаємин» [9, с. 279]. Звідси, мета соціального виховання постає як