через століття на глиняних дощечках, надають підставу вважати, що перша у світі «Фармакопея» написана шумерською мовою і є першою спробою класифікації хвороб. Нині вже існує електронна Міжнародна класифікація хвороб (МКХ-10), яку можна використовувати завдяки Інтернетові. Цей комунікаційних засіб є нормативним документом, який має дуже важливе значення як класифікаційна основа міжнародної системи охорони здоров'я, що забезпечує єдність методичних підходів і міжнародну зіставність клінічних матеріалів.
Революційним впливом на розвиток комунікаційних засобів є винахід алфавіту – письмової системи національної мови, який сприяв підвищенню комунікаційної здатності книги як каналу передачі інформації. Ще рукописна книга, маючи різне призначення – підручника, практичного керівництва, довідника, трактату, енциклопедії, філософської праці й ін. – набула функціональної комунікаційної спрямованості. Разом з книгою, функції каналів передачі інформації стали виконувати і рукописні документи – дисертації й історії хвороб.
У феодальній Європі, де лікували цирульники, знахарі, астрологи та інші далекі від медицини люди, суспільство потребувало фахівців високої кваліфікації. Для їх підготовки у XII ст. почали відкривати університети. Публічний захист письмових творів – дисертацій – на наукові теми для здобуття вченого ступеня визнали обов'язковим спочатку в університетах німецькомовних країнах, а в XVI-XVII ст. така практика поширилася і на інші регіони [1]. Перші дисертації, написані у XII ст., знайдені в колекції медичних рукописів синагоги в Каїрі (колекція зберігається в бібліотеці Кембриджського університету).
Далі на розвиток системи комунікації вплинула лікарська форма медичної допомоги населенню, що склалася в епоху феодалізму. Лікарні поступово стали місцем накопичення документів про стан хворого і перебіг хвороби. У XIV-XV ст. набули поширення спеціальні книги з історіями хвороб з практики відомих лікарів, їх листи з рекомендаціями хворим, своїм учням, лікарям, що практикують.
Перша медична друкована книга вийшла друком у 1456 р., до кінця століття серед інкунабул (тобто книг, виданих до 1500 р.) налічувалося більше 3 тис. праць з медицини і природознавства. При таких небачених раніше темпах створення книг виникла нагальна потреба в бібліографічному контролі видавничої справи. Широкої популярності набула бібліографічна праця Ван дер Лінда «Про медичні писання». Проте, з огляду на інтенсивне накопичення великих обсягів інформації, книга, незважаючи на розширення своїх функціональних можливостей, стала поступово втрачати в медицині значення провідного каналу комунікації.
Утім початок становлення каналів передачі саме наукової інформації як основи сучасної системи наукових комунікацій пов'язаний зі стрімким розвитком науки і техніки. Безумовно, при аналізі історії наукової інформації не можна оминути початкові етапи розвитку медичної науки. Більшість істориків вважають, що вона зародилася в Стародавній Греції десь у VI ст. до н.е., але як соціальний інститут наука сформувалася пізніше – ймовірно в період від середини XV до кінця XVII ст. Попередня епоха характеризувалася відсутністю диференційованості сукупного людського знання. Основоположні ознаки науки, а саме: проникнення в суть речей та універсалізація їх відносин у формі законів природи не були властиві античному і середньовічному мисленню, але, щоб знайти закони безпосередньо своєї галузі, будь-яка наука має бути озброєною певним емпіричним матеріалом. Отже, медицина того часу характеризувалася активним накопиченням медичних відомостей, зокрема з анатомії і фізіології людини, відбувалося закладення підґрунтя системи наукової комунікації. У процесі формування системи медичної наукової комунікації змінювалися її компоненти, складові, підсистеми поповнювалися новими елементами, що відобразилося в праці А. Р. Уваренка [9].
Спочатку функцію оперативного передавання наукової інформації виконували листи, тобто поширення листування між ученими стало відправною точкою в закладенні основ системи наукової комунікації. Однак нагальна потреба обговорити своїм досягнення в другій половині XVII ст. сприяла організації наукових і медичних товариств, а разом з ними – періодичних видань.
Першими медичними товариствами слід вважати Королівську хірургічну академію, створену в 1731 р. у Франції та медичне товариство в Единбурзі (Велика Британія). Наукові медичні товариства, створені в різних країнах, ставали головними видавцями журналів, наукових праць, іншої медичної періодичної і неперіодичної літератури.
Завдяки опануванню друкарської техніки виник принципово новий, оперативніший канал передавання інформації – періодичні видання, – зокрема в галузі медицини, що сприяло інтенсифікації розвитку наукових комунікацій.
Випуск першого галузевого періодичного видання «Нові відкриття по всіх розділах медицини» був здійснений у 1679-1684 рр. у Парижі. Потім вийшли друком медичні журнали і щорічні збірки у Великій Британії (1684 і 1686 рр.), Голландії (1680-1688), Польщі (1750) і деяких інших країнах. У США перший медичний журнал засновано в 1797 р. У XVIII ст. виходило друком майже 170 медичних видань.
Більшість медичних журналів XVIII ст. і початку XIX ст. ще не були суто науковими, тобто їх публікації можна вважати популяризаторськими. І тільки в другій половині XIX ст., коли набули самостійності окремі медичні спеціальності, стали затверджуватися, разом із загальномедични- ми, вузькопрофільні журнали. Тоді ж, на початку 70-х рр., склалася сучасна форма управління журналом – редакційна колегія.
Темпи зростання чисельності періодичних видань, що виконували функції найважливішого каналу передачі медичної інформації, вражали. З урахуванням середньорічної періодичності журналів можна припустити, що через цей канал комунікації вже в той час передавалося в рік близько 10 тис. наукових документів. Наприкінці XIX ст. у світі щороку було видано близько 1500 назв книг і захищено 750 дисертацій з медицини.
Перша російська друкована книга з медичної тематики опублікована в 1483 р. латинською мовою