Надалі Д. І. Багалій запропонував створити при музеї новий відділ – «Старий Харків». Для організації цього відділу вчений придбав у Свічер- ського альбом акварелей з видами околиць Харкова та портрети місцевих жителів, що були виконані з натури в 1800 р., а також подарував власну колекцію фотографій видатних харківських діячів [15, с. 113].

За час головування Д. І. Багалія в комісії Харківський міський музей стає великим культурним центром регіонального масштабу. Музей здійснював активну популяризаторську роботу завдяки лекціям та виставкам, що змінювали одна одну і викликали досить великий інтерес харків'ян, їх відвідували представники різних соціальних верств.

Слід зазначити, що Д. І. Багалій відіграв значну роль у створенні ще одного харківського музею – Етнографічного музею ХІФТ. Підчас підготовки до ХІІ Археологічного з'їзду Д. І. Багалій обіймав посаду голови Харківського попереднього комітету з улаштування з'їзду. Так, на засіданні ХіФТ, яке відбулося 27 квітня 1901 р., Д. І. Багалій звернувся до присутніх з пропозицією про заснування по закінченні з'їзду Етнографічного музею. До музею мали надійти матеріали, зібрані попереднім комітетом, і ті, що будуть придбані на жертвування Харківського губернського земства [13, с. 88].

Важливо також відзначити, що у своїй науковій діяльності Д. І. Багалій звертався до історії харківських музеїв. Наприклад, у праці Д. І. Багалія та Д. П. Міллера «История города Харькова за 250 лет его существования (1655-1905)» розглядається історія створення колекцій та діяльності місцевих музеїв. Особлива увага приділена міському музею: подається короткий нарис історії відкриття музею, аналіз експонатів, що надійшли до музею за перші 20 років його існування, проектів статуту [1].

Отже, внесок Д. І. Багалія в розвиток музейної справи Харкова є досить великим. Його музейна діяльність була високо відзначена громадськістю. Так, у привітанні Музейної комісії Д. І. Багалію з нагоди 30-річчя наукової і громадської діяльності (1910 р) зазначено: «Находясь во главе Городского художественно-промышленного музея и школы рисования и живописи, Вы всегда относились к этим учреждениям участливо, всегда поддерживая все их хорошие начинания. Мы искренне желаем видеть Вас на этом посту еще многие лета» [13, с. 88].

Важливою є діяльність у цій галузі видатного українського вченого, академіка Миколи Федоровича Сумцова, який своїми теоретичними й практичними розробками зробив великий внесок у розвиток національної музейної школи. Ім'я академіка М. Ф. Сумцова нині добре відоме як в Україні, так і за її межами. Але мало хто знає, що М. Ф. Сумцов – один із перших теоретиків українського музеєзнавства [2, с. 32], почав організовувати на Слобожанщині музеї, поставив їх діяльність на твердий науковий грунт [16, с. 7].

Ще в 1900-1902 рр., під час підготовки з'їзду, у М. Ф. Сумцова вперше виникла ідея створення Етнографічного музею. З цією метою вчений розробив спеціальну програму збирання етнографічних матеріалів, запропонував відкрити волосні етнографічні виставки, використовуючи їх як одну з форм збору матеріалу. М. Ф. Сумцов, під час розбудови музею, орієнтуючись на новітній на той час ансамблевий метод побудови музейної експозиції, впровадив чітку й розгорнуту класифікацію музейних зібрань за відділами [18, с. 34].

Саме ця побудова нового культурно-просвітницького закладу була безумовним новаторством, адже на той час в експозиційному будівництві панувало типологічне групування музейних експонатів, через що втрачалась їх естетична та культурна специфіка [2, с. 32].

Тільки восени 1904 р., коли була закінчена перебудова колишнього приміщення Історичного архіву, в одній із його кімнат розмістили частину етнографічних колекцій, а частину так і залишили на тимчасовому складі [8, с. 5]. З цього часу і до 1908 р. М. Ф. Сумцов працював над розбором і систематизацією колекції. Для Етнографічного музею М. Ф. Сумцов особисто зібрав унікальну і єдину в Україні колекцію обрядового печива [18, с. 35].

Таким чином, музейному будівництву відводилося одне з провідних місць у науковому доробку вченого. Його концепція музейної справи базувалася на синтезі найсучасніших на той час наукових теорій та досвіді інших науковців [2, с. 34].

Широку діяльність у музейній справі вів Петро Георгійович Фомін.

П. Г. Фомін – протоієрей Харківської єпархії – віддав кращі роки свого життя вивченню пам'яток місцевої церковної старовини. П. Г. Фомін – відомий знавець українського церковного мистецтва, автор багатьох наукових праць, душа, воля, натхнення якого були спрямовані на відродження Слобожанщини як українського культурного краю.

У 1913 р. зусиллями П. Г. Фоміна, який очолював Харківське єпархіальне церковно-археологічне товариство, було створено Харківський єпархіальний церковно-археологічний музей [10, с. 210]. При першому і єдиному директорові музею П. Г. Фоміну здійснювалася активна робота з облаштування музею, комплектування колекцій, обліку, споряджувалися експедиції для пошуку та збирання церковних пам'яток [5, с. 44].

Як завідувач музею, П. Г. Фомін проводив екскурсії, бесіди з учнями, практичні заняття. З його допомогою складено науковий каталог, який налічував на січень 1917 р. більше тисячі предметів [4, с. 12]. У 30-ті рр., через переслідування влади, П. Г. Фомін втратив парафію. У 1938 р. його заарештували, звинуватили в участі в антирадянській церковній фашистській організації і