І навіть тут враження від категоричності дієслів «сотворім», «пам'ятаймо» ослаблюється через сусідство дієслів «розвинемо», «повинні репрезентувати», що нібито виконують функцію дієслів наказового способу та насправді мають форму дієслів майбутнього часу й інфінітива.

Останні з розглянутих вище дієслівних апелятивів домінують у дискурсі Великого Українця. Такими прихованими імперативами вісниківський редактор знімає категоричність вислову, не властиву українському менталітетові (пор.: Викрешем огню з холодної, тяжкої, омертвілої ук- раї[н]ської маси сталєвим огнивом наукової мисли!... (М. Гр., Чи не спр.:425); Але свою путь на сїм шляху мусимо верстати ми самі (М. Гр., На укр.т. Н.хв.:30); Передо всїм не треба забувати, що Харків на просьвітний центр видвигнено стараннями самої місцевої, української інтелїґенциї, не уряду... (М. Гр., На п.ст.:80)).

Об'єктом прихованого імператива є: а) пам'ять реципієнта (Читачі може пригадують собі сю рецензію й мої замітки (М. Гр., На укр.т. Ще пр.к.:123)); б) інтелект читача (Я вважав потрібним спинити ся трохи над сим, для богатьох мабуть і так ясним питаннєм, бо не хотїв би, щоб легковажні гадки про значіннє поменьших культур чи лїтератур закоринювало ся у нас (М. Гр., На укр.т. Іще про н.:398)); в) почуття адресата (...Ми мусимо відізвати ся до співчутя нашої суспільности та числити не тільки на моральну, а й на матеріальну поміч в видї збільшення передплати (М. Гр., До н.чит.^І^ІІ)); г) увага реципієнта (На деяких сторонах сього процесу, що безпосередно дотикає Галичини й її відносин до росийської України, хочу я сим разом спинити увагу читачів (М. Гр., З б.хв. Гал. і Укр.:489)) тощо.

Медіативність вісниківського дискурсу каузує й специфіку кореспондування апелятивів-займенників. Лише зрідка – Ви, наприклад: Коли Ви читаєте сї рядки, минає 250 лїт від прилучення України до московської держави... (М. Гр., 250 л.:1).

Медіацією як структурним принципом запрограмоване домінантне місце у вісниківській комунікації М. Грушевського займенника І ос.мн. (матеріально вираженого або представленого нульовою позицією), репрезентованого у відповідному контексті: ми й досї все ще мало знаємо (М. Гр., В с.рок.:8); сьвяткували ми недавно (М. Гр., На п.ст.:79); як всї знаємо (М. Гр., На п.ст.:78); у нас народила ся українська наука (М. Гр., На укр.т. З.нов.:61-62); ми можемо помічати (М. Гр., Укр.-р.л.в.:78); ми кинемо оком на головні моменти (М. Гр., Укр. р.л.в.:76); ми будьмо певні (М. Гр., Антр.:120); низше поговоримо (М. Гр., С.укр.к.:214); ми бачимо (М. Гр., С.укр.к.:217); нам звісні (М. Гр., Укр. і п.дн.:2); не можуть тїшити нас (М. Гр.,

Укр. і п.дн.:8); те саме бачили ми (М. Гр., С.укр.к.: 42); про них будемо говорити низше (М. Гр., С.укр.к.:215), як бачимо (М. Гр., На укр.т. Н.п.:132) та ін.

Ці приклади солідарності публіциста з адресатом його статей не слід плутати з випадками, коли особова форма репрезентує особу мовця, т.зв. «авторське ми». Проте феномен полягає в тому, що й ці парентези автора зорієнтовані на налагодження зв'язку з читачем і ненав'язливо апелюють до його уваги, пам'яті, почуттів: Меморіал вийшов «на правах рукописи», то значить зістаєть ся виданнєм дуже рідким, мало приступним. Тому ми уважаємо потрібним близше познайомити з ним наших читачів (М. Гр., Мем. П.А.:160).

Окрім мовних засобів вираження комунікаторів вісниківського дискурсу, розрізняємо мовні засоби усунення експліцитної інформації про них, що, однак, не заважає останнім виконувати роль медіативних апелятивів. Ідеться про такі неособові мовні одиниці: як відомо (М. Гр., На укр.т. В рос.д.:85); досить пригадати (М. Гр., З ж. і п. Н.»пря»:89); розумієть ся (М. Гр., На укр.т. Н.п.:134); се треба сказати вже раз (М. Гр., На. укр.т. З нов.:62); нема чого й думати (М. Гр., С.укр.к.:219) тощо.

Таким чином, усталені в журналістикознавстві традиції розгляду діалогічності «Літературно-Наукового Вістника» (наприклад: «Безумовно, у своєму розумінні адресата як активного діяча, особистості, здатної до свідомого втілення певних ідеалів, автори журналу, зокрема М. Грушев- ський, значно випереджали час» [1, с. 31] вважаємо на доцільне доповнити тезою про врахування головним редактором ЛНВ особливостей мовної ментальності реципієнтів, що знаходить вираження, зокрема, у специфіці вісниківських апелятивів.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Бутиріна М. В. Комунікативні фактори функціонування публіцистичних текстів (на матеріалі журналів «Аітературно-науковий вісник» і «Питання філософії та психології») : дис.... канд. філол. наук: 10.01.08 – журналістика/ Бутиріна Марія Валеріївна. – Дніпропетровськ, 2001. – 165 с.

Кульчицький О. Світовідчування українця / професор доктор О. Куль- чицький // Українська душа / відп. ред. докт. філос. наук Вікторія Храмова. – К. : Фенікс, 1992. – С.48-65.

Павлюк А.С. Структурно-семантична організація дискусійно-полемічного дискурсу (за матеріалами української політичної публіцистики 1-ї пол. 20-го ст.) : дис. ... канд. філол. наук: 10.01.08 – .журналістика/ Па- влюк Аюдмила Степанівна. – К., 1996. – 162 с.

Пиріг Р.Я. Михайло Грушевський / Руслан Пиріг. – К. : ТОВ «Атлант ЮЕмСі», 2007. – 63 с.: іл. – (Стозір'я. Б-ка укр. родини: Історики. Державні діячі. Дипломати). – Рез. англ.

Різун В. В. Лінгвістика впливу : монографія / В. В. Різун, Н.Ф. Непийво- да, В.М. Корнєєв. – К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський