УДК 82.09.007

О. Л. БІЛИЧЕНКО

КОМУНІКАЦІЙНИЙ ЗВ'ЯЗОК СОЦІАЛЬНОЇ РЕАЛЬНОСТІ В СИСТЕМІ «ЛІТЕРАТУРА»

Формується уявлення про комунікативний зв'язок тексту і реальності в процесі читання художнього тексту. Автор простежує процес входження в текст, взаємодію письменника і культурного простору в інформаційному середовищі.

Ключові слова: комунікаційний зв'язок, література, соціальна реальність, текст.

Формируется представление о коммуникативной связи текста и реальности в процессе чтения художественного текста. Автор рассматривает процесс вхождения в текст, взаимодействие писателя и культурного пространства в информационной среде.

Ключевые слова: коммуникативная связь, литература, социальная реальность, текст.

The article was deal with communicative connection between text and reality in the process of reading of literary work in the system of literature. The author tries to trace the process ofentering in the text, interaction of a writer and cultural space in informational environment.

Key words: communicative, literature, social reality, text.

Як відомо, література, відображаючи засіб засвоєння духовних цінностей, відбиває всі зміни в культурі суспільства. Саме вона визначає глибину й обсяг знань, норм і цінностей, поле індивідуальних варіантів розвитку особистості, відіграє роль акумулянта культурних цінностей та джерела формування світогляду.

Відіграючи роль самосвідомості культури, твори літератури відтворюють певний тип художньої свідомості, характеризують певний культурно- історичний тип людини. Літературні твори реагують на всі зміни в духовному і соціальному житті суспільства, в його емоційно-чуттєвій, побутовій, інтелектуальній і філософській сферах.

Кінець ХХ ст. та початок XXI ст. засвідчили значне посилення інтересу науковців до різноманітних проблем комунікації. Стрімко поширюючись, комунікаційні знання охоплюють усе більший простір. Комунікація є комплексною сферою сучасного наукового знання, що органічно синтезує в собі результати досліджень багатьох наук.

Текст як одиниця літературно-художньої комунікації перетворився в спеціальний об'єкт досліджень, що відзначаються структурно-семіотичною спрямованістю. Це, зокрема, праці Ю. М. Лотмана «Структура художественного текста» та «Семиотика культуры» [8; 9].

Сутність тексту як комунікативної системи визначається дією закону його системної комунікації і містить функціональну та якісну визначеність тексту. Основи системно-комунікативної концепції тексту представлені в дослідженнях Є. В. Сидорова, де він розглядається як цілісна підсистема акту мовленнєвої комунікації [11]. Текст визначався автором як система значень і знакових послідовностей, утілюючи модель поєднання комунікативної діяльності адресата та відправника повідомлень.

Уявлення про художню літературу як систему і необхідність застосування системи підходу для її вивчення на різних рівнях мають свою традицію. Можна пригадати праці Ю. Тинянова, його думки про систему поетичної мови і плідні ідеї. Прагнучи зрозуміти складові художнього твору, він уводить до наукового обігу поняття «система» для визначення семантичної організації тексту. В його працях розроблені положення про вплив словесної конструкції на глибинний зміст твору [12, с. 502]. Ю. Тиня- нов першим пунктом висуває вимогу чіткості теоретичної платформи і системного розвитку науки.

У нашому дослідженні ми ґрунтувалися також на працях Д. С. Лихачо- ва [7]. У них художній текст розглядається як культурний універсум, узагальнена модель світу, комплекс світовідчуття письменника, його філософських, естетичних, релігійних і моральних поглядів та їх висловлювань за допомогою системи знаків, кодів, символів, мотивів, міфологем.

Розвиток думок про системний зв'язок у літературі «конструкції» і глибинного смислу трапляються в багатьох вітчизняних і зарубіжних авторів. Терміни «система» і «конструкція» поступово стають звичними.

У словесних визначеннях комунікації слабо розрізняють поняття «текст» і «твір». Їх часто використовують як синоніми. Найпослідовніша літературна комунікація містить такі елементи, як автор – текст – читач – традиція – реальність.

У процесі комунікації представлений не художній твір, а текст. Це відбувається саме тому, що у відносинах «текст – читач» немає зворотного зв'язку. В них не закладена умова читацької оцінки тексту, коли читач шанобливо вклоняється перед твором мистецтва. Це передбачає наявність інших елементів у системі, коли текст замінюється твором і має різну спрямованість: автор – художній твір – читач – традиція – реальність.

Розгорнуте визначення літератури як системи сформулював свого часу Д .С. Лихачов: «Під системою літератури я розумію певне співвідношення її частин між собою: видів літератури (перекладної та оригінальної, церковної, історичної, природничонаукової, публіцистичної та ін.), її жанрів, її окремих творів. Поняття системи літератури містить крім того й відношення літератури до інших сфер культури: науки, релігії, суспільної думки, різних мистецтв, фольклору та ін. Зрештою до системи літератури належить її відношення до історичної дійсності, співвідношення з якою складає найістотнішу частину системи» [7, с. 45].

Висловлюючи думку про необхідність вивчення системи літератури, М. Науман наголошує на тому, що автор, твір і читач, процеси створення, читацького сприймання та існування літератури взаємопов'язані і створюють певну систему взаємовідносин [10, с. 93]. Зв'язок «автор – читач» може бути представлений як «історичний договір» між «творцями» і «читачами».

Ідея взаємозалежностей і зворотних зв'язків, підпорядкування внутрішньої організації твору більш загальній системі досить плідна. Саме вона є основою погляду Ю .М. Лотмана, який розумів під системою елементи, взяті не в їх ізольованій сутності, а у взаємній співвіднесеності, в зіткненнях, що представляють «ієрархію відносин» [9]. Концепція Ю. М. Лотмана грунтується як на поглядах Ю. М. Тинянова, так і на сучасній теорії систем.

Плідними для нашої роботи виявилися думки О. О. Кривцуна [5, с. 87]. Науковець переконував, що тексти закарбовують різні форми соціальної пам'яті, міфологічні й наукові уявлення про людину певної епохи.

Художні