Плідно працюють у напрямі комунікативного дослідження тексту Н. С. Болотнова та Н. Ф. Олефіренко. Грунтуючись на працях Чер- няхівського та Колшанського 80-х років про комунікативну природу тексту, вони розглядають його двоспрямованість [1; 2].

Проте деякі принципово важливі питання, зокрема сприйняття реальності, нових відносин тексту з реальністю, потребують подальшого вивчення.

Метою статті є виокремлення етапів комунікаційного зв'язку тексту і соціальної реальності в системі «література».

Літературу і реальність пов'язує метод, що відіграє роль естетико- художнього «механізму». У ньому можна виокремити такі структурні принципи:

творчого перетворення дійсності в художню реальність;

естетичної оцінки дійсності в світлі естетичного ідеалу;

художнього узагальнення – «переведення» загального в індивідуальне.

Кожний із структурних принципів методу – це своєрідний канал зв'язку, де на «вході» – несеміотизована дійсність, а на «виході» – художня реальність. На основі цих принципів формуються художні міфологеми – класицистичний, романтичний, реалістичний, символістський та інші міфи про людину й світ.

У художній літературі схема комунікативного ланцюга відсилає нас до формули Гегеля. Беручи за основу поняття «розвиток», Гегель створює теорію діалектики. Внутрішнім джерелом розвитку в нього постає протиріччя, яке розуміється як сходження від абстрактного до конкретного. Протиріччя Гегель описує за допомогою тріади (теза – антитеза – синтез протилежностей у новій єдності) [3].

Але в дійсності ці відносини не обмежуються трьома елементами і містять необхідні опори в реальності і попередньому досвіді літератури як виді словесного мистецтва. Автор створює твір, основуючись на традиції, з урахуванням знання цієї традиції читачем. Але не менш суттєвим є зв'язок автора з реальністю, з якою він нібито «звіряє» свій твір і визначає його цінність.

Коли Гегель спочатку писав про твір, а потім про його творця і про суб'єкта, що сприймає твір, він установлював не тільки місце елементів у системі «мистецтво», але перш за все їх ієрархію, зумовлену функціями кожного з трьох членів. Ця геніальна думка була запозичена російськими формалістами й була перетворена у певну складову сучасних методів і методик дослідження художнього тексту. Тут сходяться об'єктивне і суб'єктивне начала.

Послідовність розміщення елементів у системі визначається процесом створення і функціонування твору: творець продукує твір, перед яким вклоняються читачі, що сприймають його. За таких умов елементи «традиція» і «реальність» характеризують умови, за яких текст може стати художнім твором, але може і не стати ним. Головна роль тут належить читачеві.

Літературний твір створюється і живе у зв'язках з оточуючим середовищем. Стосовно літературного твору середовище поділяється на літературну традицію і літературну реальність. Між автором і читачем, з одного боку, і традицією і реальністю – з іншого, існують прямий і зворотний зв'язки: автор і читач – особи, на яких впливає оточуюче їх матеріальне і духовне середовище і у свою чергу впливає на нього вже одним фактом свого існування. Між твором і реальністю, як і між твором і традицією, існують відносини, що встановлюють автор і читач. У системі «автор» виокремлюють наявність двох елементів: біографічного автора й автора – суб'єкта свідомості, вираженням якого є «весь твір письменника». Тут наявні ідеальний і матеріальний аспекти, при цьому головним є ідеальний. Саме на його рівні відбувається діалог свідомості автора і читача, в результаті чого здійснюється перетворення матеріального тексту в духовну цінність – художній твір. Елементи системи «література» й елементи, які представляють середовище, що її оточує, – це також системи.

Опосередкованими ланцюгами в особливій формі постають і відносини «автор – реальність», «реальність – читач», «автор – традиція», «традиція – читач».

Послідовність елементів у системі «література» визначається процесом створення і функціонування твору: автор продукує твір, яким захоплюється читач, що його сприймає. При цьому елементи «традиція» і «реальність» характеризують умови, за яких текст може стати художнім твором, але може і не стати. Головна роль тут належить читачеві.

Наявність прямого і зворотного зв'язків у системі означає, що продукт творчості художника не перестав бути носієм інформації. Складність системи «література» – не тільки в поєднанні п'яти необхідних елементів, а перш за все в тому, що система «література» має матеріальний й ідеальний аспекти. В її матеріальному аспекті кожний компонент може бути об'єктивованим. Автор – певна особистість з власною біографією: Пушкін або Лермонтов. Твір – його рукопис або надрукована книга. Читач – покупець цієї книги. Традиція – коло попередників, на яких автор орієнтується. Реальність – ті події, в руслі яких він живе і «віддзеркаленням» яких він надихається або занепадає.

Система із матеріального аспекту функціональних зв'язків набуває ідеального характеру завдяки ставленню читача до твору. Читач, який визнав художню цінність твору, сприяє його популяризації, тиражує його, морально і матеріально підтримує автора – свого сучасника, збирає відомості про письменника, що пішов з життя. Про це свідчать випадки зберігання читачем з ризиком для життя рукописів і книг, які підлягали цензурній забороні; переписування в добу середньовіччя текстів улюблених творів; придбання книг для власних бібліотек; великі тиражі та перевидання популярних творів і пов'язане з цим