У зв'язку із формуванням інформаційного суспільства в добу цивілізаційної глобалізації надзвичайного значення набувають електронні засоби масової інформації. Так, станом на 2000 р. видано 974 ліцензії на здійснення телерадіомовлення, до державного реєстру внесено 797 теле- радіомовних організацій, зокрема 513 приватних і 28 державних. Однак, незважаючи на досить велику присутність в інформаційному просторі України недержавних телерадіомовних організацій, держава має значний вплив на його формування та, відповідно, на формування громадської думки, що створює потенційні можливості для маніпулювання суспільною свідомістю. Така ситуація зумовлена певними факторами. По-перше, в країні функціонує досить потужна система державного телебачення і радіо (Національна телекомпанія, Національна радіокомпанія, державна теле- радіокомпанія «Крим», Київська та Севастопольська державні регіональні телерадіокомпанії, обласні державні телерадіокомпанії, Концерн радіомовлення, радіозв'язку і телебачення, «Укртелефільм»). По-друге, держава фактично є монополістом у наданні послуг дротового радіомовлення, яке традиційно має великий вплив на людей старшого покоління та жителів сільської місцевості (мережа дротового радіомовлення налічує 9,6 млн радіоточок, зокрема 2,7 млн (28 %) – у сільській місцевості). По-третє, важливим чинником є бюджетне фінансування електронних ЗМІ, 8,1 % яких отримують державні кошти. Зрозуміло, що ЗМІ, які повністю або частково фінансуються з державного бюджету, транслюватимуть інформацію, що відбиває переважно точку зору органів державної влади [11, 14].

У формуванні інформаційного простору в Україні значну роль відіграє книгодрукування. Загальні обсяги книгодрукування в Україні зменшуються, не відповідають показникам розвинених країн. З 1985 по 1999 рр. кількість найменувань виданих книг зменшилася більше ніж на 2000 одиниць, а їх тираж – у сім разів. Кількість опублікованих книг, у розрахунку на одного жителя України, зменшилася за вказаний період у вісім разів (з 3,2 до 0,4 книги). У Росії цей показник становить 3,2 книги, у Польщі – 9,5, у Німеччині – 12. За даними соціологічного опитування, проведеного УЦЕПД у грудні 2000 р., половина громадян України (49,8 %) протягом року не купувала книг (крім підручників).

Бібліотечний комплекс має сталу тенденцію до скорочення. Протягом 1985-1999 рр. бібліотечний фонд зменшився на 72,2 млн примірників, або на 17 %; кількість бібліотек – майже на 5000 одиниць, або на 20 %, зокрема в сільській місцевості – на 3245. За даними соціологічного опитування, проведеного УЦЕПД в грудні 2000 р., протягом останнього року лише 28,8 % громадян України користувалися бібліотеками, причому регулярно – 13,2 %, а 15,6 % – час від часу [1, 2].

Трансформація інформаційного поля, формування культурної політики неможливі поза розвитком кінематографічного, телекомунікаційного комплексів системи зв'язку. Протягом 1991-1999 рр. мережа кінотеатрів та кіноустановок скоротилася майже втричі – до 7800, кількість відвідувань кіносеансів скоротилася в 113 разів: з 552 млн до 4,9 млн за рік. Виробництво кінофільмів в Україні неухильно скорочувалося: зі 136 картин у 19911992 рр., до чотирьох у 2000 р. Наведені показники свідчать про руйнування цієї складової інформаційного простору [12, 15].

Система зв'язку та телекомунікацій в Україні має стабільну тенденцію до сталого розвитку: протягом 1985-1999 рр. кількість автоматичних телефонних станцій збільшилася з 10650 до 16808 одиниць. Проте проблема телефонізації населення залишається досить актуальною: станом на кінець 1999 р. не було задоволено 2,661 млн заявок про встановлення домашніх телефонів [19].

Якість переважної частини телефонної мережі та автоматичних телефонних станцій залишалася низькою, що ускладнювало доступ до інформаційних потоків і знижувало ефективність користування мережею Інтернет з домашніх комп'ютерів. За цих умов користувачі Інтернету, які підключалися до нього через звичайні телефонні лінії, не могли сподіватися ні на надійну безперебійну роботу, ні на прийнятну швидкість передавання даних.

Український сегмент мережі Інтернету почав розвиватися з кінця 1990 р. За даними Державного комітету зв'язку та інформатизації, в Україні налічується близько 260 тис. постійних і 140 тис. нерегулярних користувачів Інтернету. За іншими оцінками, кількість користувачів Інтернету становить близько 1 % населення України. Для порівняння: у Норвегії цей показник становить 38 %, у США – 30 %, Японії – 15,8 %, Португалії – 5,7 %, Росії – 1,4 %, Китаї – 0,8 %. За оцінками спеціалістів, український сегмент мережі Інтернету в 6-10 разів менший від російського і дуже відстає від польського, словацького, чеського [19].

Протягом останніх років в Україні інтенсивно розвивається сектор Інтернет-видань. Практично всі центральні друковані ЗМІ виробляють електронні копії газет (журналів) для Інтернету. Отже, за допомогою Інтернету значно розширюються можливості друкованих ЗМІ щодо інформування громадськості. Наприклад, лише протягом другого півріччя 2000 р. сайт тижневика «Дзеркало тижня» відвідали понад 100 тис. осіб. Телеком- панії України також пропонують додаткові інформаційні послуги в Інтер- неті, що збільшує їх внесок у загальні інформаційні ресурси держави.

В Україні створені спеціальні електронні видання, що не мають аналогів серед друкованих ЗМІ, наприклад Інтернет-видання РгоИа, ШТоііау, РагЮг§, «Експерт-центр», «Українська правда» та ін.; створюються якісні інформаційні сервери, що пропонують в Інтернеті різноманітні інформаційно-аналітичні, довідкові й інші матеріали: інформаційно-аналітичний центр «Ліга» (правова інформація), Український фінансовий сервер (економічна інформація), сервери новин у різних сферах життя та ін. Важливим чинником є те, що на Інтернет не поширюється політична цензура.

В умовах формування інформаційного поля в Україні важливе місце відводиться інформаційній безпеці. У країні створені й