Міжнародний науково-навчальний центр ЮНЕСКО з інформаційних технологій і систем НАН України та Міністерства освіти і науки України має сучасні технології проведення крупних міжнародних заходів, сучасну матеріально-технічну базу [18].

Трансформація інформаційного поля, інформаційного суспільства в Україні прямо пропорційно залежить від рівня культури суспільства, від процесу формування культурної політики держави, особливо в зовнішньому аспекті. Культурну політику можна визначити як комплекс заходів різних соціальних інститутів, спрямованих на формування суб'єкта творчої діяльності, організацію процесів відбору й трансляції створених культурних цінностей та їх опанування суспільством.

До суб'єктів культурної політики належать: державні органи, недержавні економічні та ділові структури і діячі самої культури (причому останні відіграють двоїсту роль у культурній політиці, будучи одночасно і її суб'єктами, і об'єктами). Крім діячів культури, до об'єктів культурної політики належить сама сфера культури та суспільство, що розглядається як сукупність споживачів культурних цінностей, які створюються й поширюються.

У сфері формування зовнішньої культурної політики України слід відзначити, що останнім часом Україна має можливість по-новому визначити свою внутрішню та зовнішню культурну політику, розробляти нормативно-правові основи міжнародної культурної взаємодії, укладати угоди із зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, формувати механізми їх реалізації. У країні розпочався процес трансформації попередньої системи міжнародного культурного співробітництва, яка склалася в умовах адміністративно-командної системи, в нову демократичну, що основується на загальнолюдських цінностях і національних інтересах.

Демократизація міжнародних зв'язків сприяла усуненню жорсткого партійно-державного контролю над формами і змістом міжнародних культурних обмінів. Була зруйнована «залізна завіса», яка протягом десятиліть гальмувала розвиток контактів нашого суспільства з європейською та світовою цивілізацією. Можливість самостійно налагоджувати зарубіжні контакти мають професійні та самодіяльні художні колективи, заклади культури. Право на існування набули різні стилі і напрями літератури та мистецтва, зокрема ті, які раніше не вписувалися в межі офіційної ідеології. Помітно збільшилася кількість державних та суспільних організацій, що брали участь у культурних обмінах. Зросла частка недержавного фінансування заходів, котрі здійснювалися за межами країни (комерційні проекти, кошти спонсорів та ін.).

Розвиток зарубіжних зв'язків творчих колективів та окремих діячів мистецтв на комерційній основі не тільки сприяв підвищенню міжнародного престижу країни, а й дозволив заробляти значні валютні кошти, необхідні для зміцнення матеріальної бази культури. Майже зникли політичні та бюрократичні перепони в оформленні поїздок українських громадян за кордон.

Стрижневе завдання зовнішньої культурної політики України полягає у формуванні та зміцненні відносин взаєморозуміння та довіри із зарубіжними країнами, розвитку рівноправного та взаємовигідного партнерства, участі країни в системі міжнародного культурного співробітництва. Українська культурна присутність у зарубіжжі, як і зарубіжна культурна присутність в Україні, сприяють утвердженню за нашою країною достойного місця на світовій арені, що відповідає її історії та геополітичному стану.

Культурні обміни покликані встановлювати й підтримувати сталі та тривалі зв'язки між державами, суспільними організаціями та людьми, робити внесок у налагодження міждержавної взаємодії в інших сферах, зокрема економіці.

Міжнародне культурне співробітництво передбачає зв'язки у сфері культури та мистецтва, науки й освіти, засобів масової інформації, молодіжних обмінів, видавничої, музейної, бібліотечної та архівної справи, спорту й туризму, а також по лінії громадських груп та організацій, творчих союзів і окремих груп громадян.

Основою зв'язків у галузі культури є художньо-творчі обміни в їх традиційних формах гастрольно-концертної діяльності. Високий авторитет і унікальність вітчизняної виконавської школи забезпечують стабільний міжнародний попит на виступи українських майстрів.

У системі освітніх обмінів у контексті Болонського процесу важлива роль належить реалізації програми перепідготовки за кордоном українського управлінського персоналу в особі менеджерів реальних секторів економіки і культури та державних службовців.

Зарубіжній громадськості надається можливість ознайомлення з досягненнями України у сфері літератури, культури, мистецтва, освіти, науки й техніки, проведення комплексних заходів, присвячених окремим регіонам, містам та організаціям України, розвитку партнерських відносин між містами й регіонами України та інших країн [10, 16].

Незважаючи на увагу держави до питань культурних обмінів, в останні роки сфера культури перебуває в жорстких межах ринкових відносин, що суттєво позначається на її стані. Скоротилися (і в процентному, і в абсолютному значеннях) бюджетні вкладення в культуру. Більшість прийнятих органами влади нормативних актів, що регулюють відносини у цій сфері, не виконуються. Погіршилося матеріальне становище як сфери культури в цілому, так і творчих працівників зокрема. Дедалі частіше заклади культури змушені замінювати безплатні форми роботи на платні. У процесі споживання культурних благ, що надаються суспільству, починають переважати домашні форми, зменшується відвідування публічних культурних заходів.

Реалізація курсу на формування багатоканальної системи фінансування культури на практиці здійснюється повільно через недостатнє правове опрацювання, несуттєвість податкових пільг для спонсорів тощо. Пільги, що гарантуються податковим законодавством, часто є односторонніми, оскільки стосуються лише державних організацій культури. При цьому вони секуляризаційні, незначні за обсягами та малоефективні.

Проте в умовах глобалізації пропонуються конкретні програми культурних обмінів між країнами. Прикладом можуть бути Програми культурних обмінів між Україною та розвиненими країнами: Work and Travel USA, Au-Pair, WAT USA, Camp America, Career Training USA та ін. Однак слід зауважити, що Україна недостатньо використовує можливості вказаних програм [19].

Важливою ознакою, притаманною нинішній культурі країни, є запровадження в суспільстві цінностей західної (передусім американської) цивілізації, що