Дослідження в парапсихології змушують по-новому подивитися на роль і суть свідомості й несвідомості в усіх проявах психічної діяльності живих істот та у фундаментальних фізичних закономірностей у світі [16]. Парапсихологія, як багатогранна наука, вивчає різноманітні паранормальні явища і феномени, що умовно поділяються на чотири основні групи: просторово-часові, матеріально-енергетичні, поле-силові й інформаційно-енергетичні явища [3]. Вони виявляють роль свідомості як глобальної психофізичної субстанції, здатної активно взаємодіяти зі світом живої і неживої матерії і простору, що оточує нас [14].

Понині класична наука вважає за абсурдну активну участь думки людини в тих матеріальних процесах або явищах, що вивчаються нею [13]. Цей скепсис до пси-явища цілком виправданий тим, що понині не виявлений реальний агент, що діє, або його елементарні носії (частки, поля, хвилі), невідомі фізичні умови їх утворення і немає спеціальних приладів для їх виявлення і запису. Крім того, складність визнання пси-явища полягає ще й у тому, що вони мають, на перший погляд, суперечливу якість – єдність несумісного: належать за своїми властивостями і проявом одночасно до трьох світових мікро-, макро- і мегасистем з різною топологією просторово-часових координат [1].

Сила (чинник, агент, поле), що діє в пси-явищах, виявляється одночасно на всіх рівнях будови матерії і простору. Сучасна наука знає тільки дві такі фізичні субстанції – це гравітація і фізичний вакуум. Вважається, що тільки вони – одночасні учасники подій, що відбуваються в різних просторах Всесвіту і у фундаментальній структурі речовини. І тому можна припустити, що свідомість людини і її думка мають такі ж властивості та якості, як гравітаційне поле і фізичний вакуум, і складають фундаментальну основу пси-явищ і психофізичних особливостей і властивостей людини [2].

В одній із філософських концепцій з формування нової ідеї або погляду на річ про це йдеться: «Значення предмета не є чимось, що міститься в самому об'єкті, а є описом способу дії об'єкта на розум, – способу, яким він підганяється до структури мислення. Структура ж мислення або вже існує, або може швидко сформуватися навколо предмета, надавши йому таким чином змісту і, отже, сенсу» [21].

Таким чином, згідно з наведеною гіпотезою, основою психокінезу є утворення комплексу з когерентними хвильовими характеристиками типу: «людина-людина», «людина-об'єкт», «людина-речовина».

Указане свідчить про зв'язок психіки людини з фундаментальними природними процесами і їх структурними елементами у формі віртуальних часток, полів і енергії фізичного вакууму; глобальну роль свідомості у всесвіті через її універсальний зв'язок з хвилевими властивостями об'єктів матеріального світу [10].

Отже, сама думка людини, основний елемент свідомості, є універсальною енерго-польовою віртуальною субстанцією, здатною до різноманітних перетворень і взаємодії з фізичним вакуумом усього простору, що оточує нас, зокрема космосу [18].

Слід зазначити, що дослідження біогравітації в пси-явищах на можливу роль гравітації в психокінезі вперше вказав і експериментально довів шведський дослідник Х. Форвальд у процесі багатолітніх досліджень, виконаних ним у США з 1949 по 1964 рр. [19]. На їх основі він дійшов висновку, що в результаті психокінетичної дії людини на кубики з найрізноманітніших матеріалів відбуваються ядерні процеси всередині атомів речовини з утворенням гравітаційної різниці потенціалів і енергії. Сформульований висновок про роль гравітації в психокінезі був уже сам по собі важливим і несподіваним, тому Х. Форвальд не міг собі навіть уявити, що вся справа полягає в думці людини, що має особливу, гравітаційну (біогравітаційну) природу, з усіма наслідками для парапсихології, психофізики й усієї світової науки в цілому [11].

Слід ще раз підкреслити, що складність вивчення всієї проблеми полягає в складовій думки, оскільки вона несе в собі певну спрямованість дії при виконанні завдань досвіду – випробовуваний має цільову установку щось змінити, створити, розм'якшити, зігнути, обертати, зупинити та ін. Як свідчить сказане, в психокінетичних дослідженнях думка є видом інформаційно-активної сили.

Відзначимо, що в руках людей давно є універсальний метод пізнання закономірностей нашого світу – радіестезія, основана на унікальній здатності головного мозку людини отримувати різні відомості, працюючи з особливою рамкою або маятником. Радіестезією називають здатність людини відчувати випромінювання. Слово походить від латинського гаііато – випромінювання і грецького аіsthеsіs – відчуття. Це нова назва широковідомої здатності певних людей отримувати недоступну людині інформацію, що використовує п'ять органів чуття. У нашій країні частіше використовується термін біофізичний ефект, або біолокація [9].

Радіестезичні явища відомі з глибокої старовини, від самого зародження жвавих істот. Старою технікою радіестезичних досліджень є лозопошук (лозохідство) з використанням вильчатої вітки, що зазвичай називається лозою. Про існування цього пристосування згадується ще в єгипетському папірусі, що налічує 5000 років. Древні греки також були ознайомлені з цим мистецтвом, від них походить назва – рабдомантія – провіщання за допомогою жезла.

Історія зберегла численні підтвердження факту, що радіестезичний метод – не надбання декількох древніх цивілізацій, а належить усьому людству.

Починаючи з XVIII ст., а особливо в кінці XIX і початку XX ст. відбувається друге народження забутого мистецтва лозопошуку. На цей метод звертають увагу видатні розуми того часу: А. Гумбольт, І. Гете, М. Ломоносов та ін.

Учені в нашій країні й інших країнах давно використовують цей метод дослідження, що надає великі можливості пізнання, хоча і має свої особливості й обмеження [4].

Таким чином,