Кожна нова епоха переосмислює обрії і зміст національної культури в межах великого історичного часу. На межі ХХ-ХХІ ст. відбулися масштабні соціокультурні зміни, пов'язані з розвитком і впровадженням новітньої комп'ютерної техніки й інформаційних технологій. Унаслідок цих процесів відбувається розширення масштабів знання та проникнення його в усі сфери життєдіяльності людини. Складається нова соціальна і культурна ситуація, породжуючи нову соціокультурну реальність. Основною особливістю нової соціокультурної дійсності є, насамперед, те, що суспільство перебуває в періоді зламу, зміни типу своєї організації існування. Радикальне реформування суспільства активно формує нову культурну реальність, яка характеризується й новими стосунками між людьми в цілому (як суб'єктами культури), новими умовами свого розвитку, особливою системою цінностей, норм і правил, культурних потреб та засобів їх задоволення. Коли ці норми і правила перетворюються на внутрішню програму поведінки людини (особистості), вони забезпечують узгодження функціонування, сталість та надійність певної сфери соціуму.

У перехідних умовах розвитку нашого суспільства втрачаються визначеність і чіткість критеріїв розрізнення еталонної, базової культури, посилюється відносність самих критеріїв, нездатність суспільства розрізняти «культурне» та «некультурне». У суспільстві відбуваються певна втрата еталонних зразків культури, пошук нових культурних парадигм. Водночас становлення засад нового етапу розвитку вітчизняної культури як національної пов'язане з глобальним планетарним процесом «етнічного ренесансу» останніх десятиліть минулого століття і початку XXI ст.

Якісним стрижнем усіх складових культури і суспільства в цілому є зміна статусу, а відповідно ролі й функцій національної культури, яка стає одним з визначальних факторів прогресу суспільства, його державності, формування національної ідентичності. Національна самодостатність культури стає ніби критерієм і мірилом оцінки характеру та якості змін, а тому сама сучасна соціально-культурна реальність своєю основою має національно-культурний осередок. Можна зазначити, що в нових соціальних умовах культура все більше соціалізується, соціально-класово увиразнюється. Соціальних ознак набуває і поділ культурних цінностей. Соціально-культурна структура українського суспільства стає різноманітнішою, підкреслюючи соціальну диференціацію суспільства.

У загальнокультурному сенсі соціальне урізноманітнення культури та наявність у ній різних за своїм спрямуванням течій мають сприяти поступу культури, створювати умови їх творчого взаємозбагачення. Зміна соціальної орієнтації й ідеалів, яка триває в суспільстві, відбувається суперечливо та болісно.

Новий соціальний і культурний контекст впливає не тільки на характер змін у культурі сучасній, а й на оновлення значних сфер культури минулого часу, українська культура в цілому набуває нових соціально-ціннісних орієнтирів.

Глибинні зміни в культурі – процес іманентний, еволюційний. Водночас, еволюційно підготовлені в культурі, відбуваються й бурхливі перетворення, які супроводжують виникнення нової культурної епохи.

Оскільки основою культури є «цінності» і «норми», то й зміна соціальних орієнтацій супроводжується, насамперед, переоцінкою цінностей та формуванням їх нової ієрархії. Радикальні зміни відбуваються в системі художньої культури, художньому житті суспільства. Нові соціально-художні відносини складаються між основними учасниками – суб'єктами цього процесу, між митцем, творчими спілками, публікою, критикою, державою і громадськістю.

Культурна трансформація, що триває в суспільстві, пов'язана з виникненням нових духовних потреб, які були зумовлені посиленим інтересом до національної культури, а також потоком нових культурних цінностей – як вітчизняних, так і зарубіжних. Це надає нових імпульсів розвиткові культури.

У процесі складання нового профілю та структури культурного життя, насичення його національним змістом і постмодерністськими новаціями відбуваються важливі зміни в смаках, уподобаннях, у шкалі й критеріях оцінки явищ культури та мистецтв. У зв'язку з різноманітністю змін і впливів у культурі загальна її структура залишається неусталеною. Це надає підстави стверджувати, що культурне життя характеризується певною структурною мозаїчністю.

Узагальнюючи сучасний культурологічний досвід, дослідники зазначають, що про високу історичну зрілість будь-якої національної культури, можна говорити в тому разі, коли вона, по-перше, здатна ставити і вирішувати провідні загальнолюдські проблеми, що стосуються людського буття, які не обмежуються суто локальними інтересами; коли її ідеали, цілі й програми збігаються з об'єктивним напрямом історичного поступу і виражають потреби суспільного прогресу; коли вона висуває художників, учених і діячів культури, здатних висловити ці потреби й ідеали з такою мірою істини та досконалості, що їх творчість набуває міжнародного значення; по-друге, коли вона досягає такого рівня розвитку, що її можна розглядати як цілісну систему, всі елементи якої міцно пов'язані між собою, продуктивно функціонують, підтримують на належному рівні її життєздатність і здатність самозбереження; по-третє, коли вона тісно та дієво долучена до міжнародного культурного процесу, коли її художні цінності ефективно діють на міжнародній арені, а творчі сили беруть активну участь у культурному житті всього світу, у вирішенні так званих глобальних проблем людства – політичних, правових, екологічних; по-четверте, коли вона має багатий духовний і матеріальний потенціал, здатний зумовити її фактично безмежний успішний розвиток, коли їй властива здатність до самовідтворення на вищому рівні.

Особливості організації суспільства як комунікаційної системи виявляються через спільність суб'єктів суспільної діяльності, наявність особливої системи цінностей і норм, що регулюють поведінку та діяльність кожної особистості, чітке визначення функцій усередині країни і за її межами, ієрархію та функціональну диференціацію, регламентацію діяльності моделей комунікації, специфіку функціонування, що визначається конкретним типом суспільства, високою духовною напруженістю.

У сучасних соціокультурних умовах провідного