Для охорони ноу-хау необхідно, щоб певна інформація була документально зафіксована, визнана суб'єктом підприємства як комерційна таємниця. Окрім того, для неї має бути встановлений режим забезпечення конфіденційності (обмежений доступ людей, певні умови зберігання і використання та ін.). Оскільки ноу-хау не підкріплено патентами, важливе значення в процесі його реалізації має дотримання конфіденційності інформації, документації, креслень тощо.

Суб'єкт господарювання, що є власником технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами, за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв'язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї не мають вільного доступу іншІ особи на законних підставах, а власник інформації вживає належних заходів для охорони її конфіденційності [5].

Забезпечення прав власника ноу-хау залежить насамперед від правильних і чітко сформульованих умов контракту та застосування, у разі необхідності, положень і норм захисту від несумлінної конкуренції та інших норм законодавства.

Об'єктом контракту про передачу ноу-хау є сукупність професійних знань, досвіду і документації, які одна сторона надає іншій. У тексті контракту точно й чітко описуються всі передані права та відомості, порядок і межі їх використання, строки й порядок винагороди, санкції за розголошення конфіденційності.

Найхарактернішими умовами контракту на передачу ноу-хау є такі вимоги: не передавати третім особам здобуті знання й набутий досвід упродовж терміну дії угоди (протягом 5 років після закінчення терміну дії контракту), в рекламних матеріалах указувати, що вони випущені за ліцензією іншої фірми, що передала ноу-хау. Укладанню договору про передачу ноу- хау передують попередні переговори, під час яких відбувається відкриття ноу-хау. Тому власникові ноу-хау необхідно перед початком переговорів укласти з передбачуваним покупцем договір про нерозголошення ним інформації, що становить ноу-хау, й про невикористання ноу-хау в разі, якщо договір про його передачу не буде укладено.

Ноу-хау не має визначення в нормативних документах, не обмежених будь-якою територією, не має правового статусу, може широко використовуватися й не може бути порушене (оскільки не патентується). У діловій практиці часто трапляються ліцензії на право використання технічних рішень, не забезпечених патентною охороною, тобто на використання секретів виробництва, які не запатентовані їхніми власниками.

Іноді фірми не патентують технологію нових речовин і матеріалів, сподіваючись зберегти їх у таємниці більший строк, ніж діятиме патент. Якщо ж патентної правової охорони немає, дії та відповідальність сторін визначаються загальногромадським договором між ними. Що стосується незапа- тентованих об'єктів, створених під час виконання службових обов'язків, слід керуватися трудовим договором, трудовим і цивільним кодексами [8].

Знання про ноу-хау має виходити із таких особливостей і охоплювати всі його сторони використання:

Ноу-хау – це сукупність інформації, необхідної для найефективнішого здійснення якого-небудь виробничого процесу або для випуску най- удосконаленішого до цього часу виробу.

Ноу-хау має технічний характер творчості, елементи інформації, що належать до режимів та параметрів технологічних процесів, кількісного та якісного складу речовини, конструктивних особливостей пристроїв та інших подібних елементів, знання яких необхідні в процесі виробництва.

3. Інформація має бути конфіденційною (секретною) і в повному виді зосереджена в руках її власника.

Умовно виокремлюють два види охорони інформації, що використовується в підприємницькій діяльності, тобто два види інформаційної безпеки: пасивну й активну.

Пасивна охорона характеризується тим, що власник інформації надає їй режим відкритості, доступності для зацікавлених осіб, але ці особи не можуть використовувати її в комерційних цілях. Власникові належить виняткове право дозволяти кому-небудь використовувати цю інформацію. Таку охорону інформації встановлюють патентне й авторське право.

Прикладом інформації, що може підпадати під активну охорону та становити комерційну таємницю, можуть слугувати відомості типу «ноу-хау», тобто технічні відомості – режими, методики, технологічні карти тощо, результати різних досліджень, методи управління, а також інформаційні об'єкти, що мають настільки значну комерційну цінність, що власник – з міркувань доцільності або безпеки – надає цій інформації режиму обмеження доступу [3].

Загальні умови захисту прав інтелектуальної власності, зокрема комерційні таємниці, визначаються Цивільним кодексом України. Реалізація майнових прав інтелектуальної власності на комерційну таємницю забезпечується: правом на використання комерційної таємниці; виключним правом дозволяти використання комерційної таємниці і виключним правом перешкоджати неправомірному використанню комерційної таємниці, зокрема забороняти таке використання.

Нині втратам ділових секретів або секретів виробництва в Україні сприяє безсистемність її захисту. Спостерігається неузгодженість зусиль держави і приватних підприємців у забезпеченні цілісності інформації, відсутність у власника ділових секретів організаційного досвіду щодо її захисту, недостатність правової підготовки й інформаційної культури.

У процесі застосування організаційно-правового механізму захисту комерційної таємниці окреслюються невирішені питання, серед яких відсутність чіткого визначення поняття «діловий секрет» з урахуванням інтересів як юридичних, так і фізичних осіб; розробки механізму здійснення прав власності на інформацію, що належить до комерційної таємниці; фінансово-кредитні та податкові важелі стимулювання розвитку ноу-хау; визначення органу державної виконавчої влади, що формуватиме й реалізовуватиме державну політику щодо охорони прав на комерційну таємницю.

Необхідно зважати на досить