Наступний критерій поділу - за типами документів (Dokumententyp). На даний момент у нас немає повного уявлення про те, які документи використовуються у системі електронного документообігу ФРН, проте прийнята у Німеччині загальна класифікація типів документів передбачає розрізнення за приводом їх появи (нім. Anlass der Verоffentlichung). Так, можна класифікувати у сфері ведення реєстрів типи документів Handelsregister (реєстр торгових організацій), Grundbuch (земельна книга), Schuldnerverzeichnis (реєстр боржників) та інші, у сфері податкового права -Steuererklаrung, Steueranmeldung, Steuerabkommen (податкова декларація, повідомлення про сплату податку, податкова угода) тощо.

Остання категорія - вид документа (Dokumentenart) - дає змогу класифікувати конкретні одиниці документації, наприклад, різні види податкових декларацій (Einkommenssteuer - податок на доходи, Korperschaft-ssteuer - податок з організацій, Gewerbesteuer -податок з промислових підприємств) або документи для ведення актів громадянського стану (Geburtsanzeige - свідоцтва про народження, Todesanzeige - свідоцтво про смерть).

Німецькі фахівці схиляються до думки, що на платформі E-Government повинен відбуватися документообмін з усіма установами та організаціями державного підпорядкування: адміністраціями федеральних земель, комунами, медичними та освітніми закладами, підприємствами тощо. Для електронного документообігу у сфері приватного підприємництва призначена комунікаційна платформа E-Business.

E-Business у контексті інформації і документації позначає адміністрування за допомогою електронних каналів - передусім з використанням протоколів і технологій Інтер-нет - у сфері (приватної) економіки [2; 14].

Кількість комунікативних рівнів у рамках електронного бізнесу остаточно не визначена. Найдетальніша схема з тих, що нам відомі, така: В2В (Business-To-Business, підприємство - підприємство), В2С (Business-To-Consumer, підприємство - споживач), B2G (Вusiness-To-Government, підприємство - владний орган), В2Е (Business-To-Employee, підприємство - співробітники), С2С (Consumer-To-Consu-mer, споживач - споживач). Деякі автори вважають за доцільне увести подальший поділ - наприклад, C2G на означення документних комунікацій між споживачами і владними органами, проте такі відносини передбачені комунікаційною платформою E-Goverbment і, на нашу думку, не повинні дублюватися; інші позначення не дістали широкого визнання.

Ділові і, відповідно, документаційні процеси у сфері електронного бізнесу, поділяються на внутрішні (англ. E-Procurement -адміністрування) та зовнішні (E-Commerce -електронна комерція та ін.). Відтак уведемо до класифікаційної таблиці на рівні поділу на діапазони електронні документи для забезпечення управлінської діяльності (Verwaltungs-geschafte) та торгових операцій (Handelsgeschаfte). Окремий рівень - фінансова документація (Finanzen), оскільки у цьому діапазоні використовуються форми документів, що підлягають особливому обліку і звітності.

Поділ на типи уможливлює класифікування типів документів, використовуваних як у внутрішній, так в зовнішній сфері елект-роннного бізнесу: запити, нагадування, замовлення (Anfragen, Mahnungen, Bestellungen), угоди (Vertrage), рахунки, платіжні і кредитні документи (Rechnungen, Einzahlungen, Gutschriften) тощо. Тип "каталоги", хоча він використовується у системі комунікацій сфери електронного бізнесу, слід зараховувати до публікацій, і до таблиці електронних документів як засобів ділової комунікації, на нашу думку, включати не варто.

Поділ на види, на підставі відомих нам електронних документів сфери електронного бізнесу ФРН, може бути таким: за типом "запити, нагадування, замовлення" - запит щодо можливості придбання (Verfugbarkeit-sanfrage), відповідь на запит щодо можливості придбання (Verfugbarkeitsantwort), нагадування про необхідність сплати за послуги (Zahlungserinnerung), попереднє замовлення (Vorbestellung); за типом "угоди" -угода про партнерство (Partner-schaftsvertrag), угода про купівлю (Kaufvertrag), угода про першочергове право придбання (Vorkaufvetrag); за типом "рахунки, платіжні і кредиті документи" - рахунок за телекомунікаційні послуги (Telekommunikatibnsrechmmg).

Е-Rechtsverkehr має у німецькій фахові літературі подвійне тлумачення: як електронна юстиція (Е-Justiz) та електронне уряду вання (E-Government) у вузькому розумінні тобто електронне забезпечення управлінських функцій адміністративних органів. Оскільки останні функції включено у класифікаційнії таблиці до комунікаційної платформи Е Government, у нашій класифікації E-Rechtsverkehr означатиме комунікаційну платформу призначену для обміну електронними доку ментами правового змісту (судові, нотаріаль ні документи).

У рамках електронної юстиції передбачено поділ на два комунікативних рівня; "юридична установа - клієнт" (використаємо умовне позначенння J2C, англ. Justice-To-Consumer) та "клієнт - юридична установа" (C2J, Consumer-To-Justice).

Діапазон інтересів електронної юстиції лежить у площині цивільного права (Zivilrecht) та публічного права (оffentliches Recht). Проте, цей поділ здається нам занадто загальним. Для більшої конкретики і зручності пошуку окремих документів пропонуємо застосувати поділ за судовими інстанціями (Verwaltungsgericht - адміністративна судова установа, Finanzgericht - фінансова судова установа, Sozialgericht - соціальна судова установа, Registergericht - реєстрова судова установа), на необхідності регулювання електронного документообігу з котрими у літературі наголошено окремо, та увести категорію "нотаріат" (Notariat) для виокремлення групи документів особливого правового значення.

Типи електронних документів, якими оперують інстанції наведених вище рівнів, різноманітні. Наприклад, одна з функцій нотаріальних контор - засвідчувати документи (Beglaubigung - засвідчення), а суди отримують і пересилають в електронному вигляді скарги (Klage) та рішення (Urteil).

Класифікування окремих видів документів у сфері електронної юстиції проблематичне оскільки можливості електронного документообміну у цій сфері обмежені. Суди ФРН зобов'язані використовувати технології електронного підпису та кодування документів, що пересилаються електроними каналами. Для цього отримувач також повинен мати відповідний електроннний ключ, проте лише мізерна частка комунікантів мають його. Відтак наведемо для прикладу лише два види електронних документів, що ними оперують нотаріальні контори: засвідчення підпису (Unterschriftsbeglaubigung) та засвідчення копії документа (Abschriftsbeglaubigung).

ВИСНОВОК

Зважаючи на те, що німецька фахова література па даний час визнає неспроможність висвітлити всі форми електронної документації в розмаїтті ділових відносин між різними суб'єктами права, ми не претендуємо на всеосяжність поданої класифікації. Проте, на нашу думку, класифікаційна таблиця містить найважливіші критерії поділу, спільні для документів усіх електронних комунікаційних платформ, а відтак дає досить цілісне уявлення про структуру і сфери використання електронних документів у ФРН.

Використана література

Buder, М.; Rehfeld, W.; Seeger, Т. (Hrsg.). Grundlagen