Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній вперше в українському документознавстві культуру діловодства установи розглянуто як комплексне явище, від рівня якого залежить ефективність виконання установою її профільних завдань. Виокремлено складові культури діловодства в установі, науково обгрунтовано чинники, що забезпечують досконалий рівень культури діловодства в сучасних установах. Розроблено модель організації служби діловодства в установі. Розглянуто вимоги до кваліфікаційних рівнів працівників служби діловодства установи з точки зору формування їх професійної та інформаційної культури.

Практичне значення роботи полягає в розробці науково-методичних рекомендацій підвищення рівня культури діловодства в установах. Ці рекомендації впроваджено у програмах занять курсів підвищення кваліфікації, науково-практичних семінарів та нарад, що систематично проводяться у Європейському університеті з працівниками служб діловодства та архівів установ України. Зазначені програми навчання реалізуються за допомогою провідних фахівців Державного комітету архівів України, УНДІАСД, інших архівних установ.

Результати дослідження використано під час удосконалення програмного комплексу “Автоматизована система діловодства “ДОК Профтм СТЕП–2.0”, вітчизняного розробника програмного забезпечення ТОВ “СВІТ ПРОФ”.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження, як у теоретичному, так і в прикладному аспектах, доповідалися на міжнародних науково-практичних конференціях “Інформаційні технології в економіці і бізнесі. Проблеми науки, практики і освіти” (Київ, 2003 та 2004 рр.); “Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики” (2004 р.); Міжнародній науковій конференції “Сучасний стан та перспективи розвитку документознавства” (2004 р.), а також на семінарі “Архів Верховної Ради України як складова національного архівного фонду” з завідуючими секретаріатами комітетів Верховної Ради України (Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, м. Київ, 2005 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено в одноосібно написаних підручниках і посібниках з діловодства, чотирьох публікаціях у наукових фахових виданнях, затверджених переліками ВАК України, статтях в інших наукових журналах та збірниках тез наукових праць загальним обсягом 46 д. а.

Структура дисертації. Дисертація складається із переліку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів (11 підрозділів), висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 210 сторінок, у тому числі: основний текст – 169 сторінок, список використаних джерел та літератури, що містить 155 назв на 18 сторінках, та додатки на 9 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі “Сутність культури діловодства” подано визначення поняття “культура діловодства”, розглянуто складові культури діловодства та її особливості як галузі наукових знань.

Перший підрозділ “Поняття “культура діловодства”. Складові культури діловодства” містить аналіз різних підходів до трактування поняття “культура”, на підставі чого обрано прийнятне його визначення для нашого дослідження. Запропоновано таке розуміння базового терміна дослідження – “культура діловодства”: комплекс найбільш стабільних та довготривалих характеристик стану роботи з документами, сукупність знань і умінь працівників служби діловодства щодо досконалого документаційного забезпечення управління.

Встановлено, що складовими культури діловодства є: регуляторна культура організації діловодних процесів; технологічна культура, тобто культура організації технологічних процесів та операцій – процесів документостворення, документообігу та збереження документів; інформаційна культура в діловодстві; професійна та організаційна культура працівників служби діловодства; культура керування нею.

У другому підрозділі “Особливості дослідження культури діловодства” висвітлено спектр наукових дисциплін та наукових напрямів, які формують сукупність знань з культури діловодства. Насамперед це теорія діловодства та управлінське документознавство, загальний та інформаційний менеджмент в установі, архівознавство та керування документацією (документаційний менеджмент), правознавство, документна лінгвістика та мовний етикет, інформатика та теорія комунікацій тощо.

Окреслено основні напрями дослідження культури діловодства, починаючи з визначення її ролі в системі сукупних культурних цінностей установи, місця в корпоративній культурі установи. Показано значення культури діловодства як механізму, що сприяє поліпшенню якості прийняття управлінських рішень. Автором наведено і проаналізовано основні чинники, що впливають на рівень документаційного забезпечення управління, а також розкрито особливості організації здійснення досліджень у цьому напрямі.

У другому розділі “Історичні передумови формування культури сучасного діловодства в Україні (1917–1990 рр.)” досліджено особливості створення, розвитку та удосконалення національної системи діловодства, починаючи з періоду формування органів управління Центральної Ради; визначено основні риси культури діяльності служб діловодства українських урядів 1917-1919 рр. і розглянуто загальні тенденції та періоди розвитку культури діловодства в УСРР-УРСР.

У першому підрозділі “Культура діловодства в державному апараті українських урядів 1917-1919 рр.” доведено, що вже в перші місяці існування Української Народної Республіки було вжито низку заходів щодо удосконалення культури діловодства в державному апараті: створено канцелярію Центральної Ради і канцелярії в державних секретаріатах; діловодство почало здійснюватися українською мовою з публікацією законодавчих документів паралельно російською, єврейською і польською мовами; впроваджено зразки оформлення розпорядчих документів; затверджено порядок офіційного опублікування і набуття чинності нормативно-правових актів; створено Секретаріат Державного Писаря; запроваджено посаду розпорядника справами Ради Народних Міністрів.

Період існування Української Держави також виявився досить плідним з огляду на заходи щодо поліпшення стану організації діловодства та архівної справи. А саме: було затверджено штатні розписи вищих державних установ, зокрема Державної канцелярії, служб діловодства міністерств та судових органів; визначено порядок затвердження журналів засідань Ради Міністрів; встановлено порядок підготовки проектів законів, винесення їх на обговорення, розгляд, затвердження та опублікування; створено чітку систему організації діловодства в урядових структурах та в Державному Сенаті; розроблено засади архівної реформи.

Доведено, що попри незначний час існування Директорії УНР, він позначений певними кроками щодо вдосконалення системи діловодства в державному апараті, зокрема, започаткуванням ведення протоколів засідань Ради Народних Міністерств, активним використанням в діловодстві архівних документів і їх збереженням, підготовкою ряду законопроектів про силу розпорядчих документів, особливості їх створення, форми