має впроваджуватись за певним стратегічним планом. Хоча специфіка діяльності, обсяги документообігу та структура установи можуть впливати на особливості впровадження СУДЗ, її стратегія має будуватися за певними циклами управління, включаючи збирання інформації й уточнення її призначення, визначення кінцевої мети, з’ясування відмінностей між можливими і бажаними результатами, оцінку альтернатив, розробку стратегічного плану, організацію виконання запланованих заходів, врахування особливостей перехідного періоду, а також контроль і коригування виконання плану.
У підрозділі “Вимоги до підготовки документознавців-організаторів діловодства” висвітлено вимоги до професійної культури майбутнього керівника служби діловодства, складовими якої мають бути конкретно-предметні знання, компетентність та професійна творчість, інформаційна, праксеологічна і рефлексивна культура, необхідні індивідуально-психологічні якості та акмеологічні інваріанти, а також гуманізація його підготовки.
Доведено, що гуманізація підготовки керівників служб діловодства має виявлятись у формуванні в них такої культури управління, яка б орга-нічно поєднувала сприйняття загальнолюдських моральних цінностей з етикою індивідуальної відповідальності. Практичне вирішення цього завдання може здійснюватися за такими напрямами: пізнання основ загальної культури, формування економічної культури, розвиток правової культури і свідомості, виховання сучасного рівня політичної культури, вдосконалення психолого-педагогічної культури. Перелічені напрями подані на прикладі підготовки фахівців з документознавства та інформаційно-аналітичної діяльності в Європейському університеті за кредитно-модульною системою навчання.
Результати здійсненого дослідження дали можливість дійти таких висновків:
1. Культуру діловодства установи слід трактувати як сукупність вимог до рівня організації і технологій роботи з документами, професійних знань, вмінь, навичок і організаційної поведінки працівників служби діловодства, керування нею та рівень реалізації цих вимог. Вона є складовою загальної інформаційної культури, з одного боку, та корпоративної (організаційної) культури установи – з іншого. Її рівень визначає ефективність організації керування установою у цілому і у підсумку впливає на функціонування цієї установи і виконання нею профільних завдань. Це зумовлює необхідність дослідження культури діловодства як складного комплексного явища, що значною мірою відрізняється від усталеного сприйняття технологічного образу діловодства.
2. Перші спроби формування вітчизняної культури діловодства були зроблені під час існування УНР, Української гетьманської держави та Директорії УНР. Цей період прикметний налагодженням системи діловодства в державному апараті українських урядів, здійсненням діловодства українською мовою, розробкою положень й відповідних зразків оформлення документації, затвердженням порядку надання юридичної сили нормативно-розпорядчим документам, створенням мережі архівних установ.
Впродовж 1920-х років в УСРР було певною мірою розвинуто окремі компоненти вітчизняної культури діловодства (українізація діловодства, уніфікація в оформленні службових документів), однак в організації досліджень з діловодства все більше був відчутним економічний аспект, що базувався на удосконаленні культури організації праці. У подальшому, у 1930-ті роки позначається вплив централізованого нормативного та науково-методичного забезпечення діловодства в УСРР-УРСР. Цей процес особливо став помітним у період 1950-1980-х років, коли радянська Україна брала участь у формуванні і впровадженні загальносоюзної технологічної культури діловодства.
Рівень регуляторної та технологічної культури у радянському діловодстві 1980-х років склав основу для формування власної культури діловодства у початкові роки існування незалежної України. Разом з тим, незважаючи на значні досягнення в уніфікації та стандартизації технологічних процесів створення управлінської документації, організації роботи з нею та обгрунтуванні засад документаційного забезпечення управління, цілісного уявлення про культуру діловодства за радянських часів не було сформовано. Низький рівень автоматизації процесів діловодства не дозволяв досліджувати їх як інноваційний напрям культури, поза увагою залишалися питання визначення змісту інформаційної культури в установі, однобічно розглядалися питання професійної культури працівників служб діловодства та керування цією службою в установі.
Розбудова нормативно-правової та методичної бази організації діловодства в незалежній Україні, гармонізація її з міжнародними нормативними документами з керування документацією, впровадження комп’ютерного діловодства та перспективи реалізації електронного документообігу у вітчизняних установах, започаткування всезбільшуваної вузівської підготовки документознавців, дослідження інформаційного середовища в установі тощо зумовлюють необхідність розглядати ці процеси комплексно в контексті формування національної культури діловодства як чинника підвищення ефективності функціонування установи.
3. Компонентами культури діловодства слід вважати:
· регуляторну культуру організації діловодних процесів (культура нормативно-правового регулювання, наукового, нормативного та методичного забезпечення);
· технологічну культуру, тобто культуру організації технологічних процесів та операцій – процесів документостворення (культура укладання текстів документів і ділового мовлення, оформлення документів), документообігу (культура опрацювання документів, контролю за їх виконанням), та збереження документів (організація зберігання та збереженості документів, формування та оформлення справ, експертиза цінності документів);
· культуру застосування нових інформаційних технологій в діловодстві, інші елементи інформаційної культури (культура комп’ютерного діловодства, застосування документів з електронним носієм, електронного документообігу, засобів електронного зв’язку, корпоративних та світової електронних мереж, культура здійснення інформаційного пошуку, використання документної інформації, підготовки інформаційно-аналітичних документів);
· організаційну культуру працівників служби діловодства (поєднання знань, умінь, навичок, відносин її працівників) та культуру організації діловодних процесів (як елементів професійної культури відпові-дальних за діловодство в підрозділах установи);
· культуру керування службою діловодства (елемент управлінської та правової культури керівника установи та керівника служби діловодства).
4. Підвищення рівня вітчизняної культури діловодства має відбуватись шляхом подальшого розроблення нормативно-правового та методичного забезпечення організації діловодства в країні, яке повинно грунтуватися на масштабних та багатоаспектних наукових дослідженнях з позицій документознавства, правознавства, загального та інформаційного менеджменту, інформатики, професіології. Це дозволить удосконалити технологічну культуру документостворення та документообігу у межах діловодства, забезпечить правомірність надання та реалізацію юридичної сили управлінським рішенням за допомогою управлінських документів щодо керування установою, а також збереженість документної управлінської інформації у службі діловодства та архіві установи.
Складовою загальної технологічної культури діловодства в установі є інформаційно-технологічна культура, яка насамперед виявляється за рахунок впровадження сучасних засобів інформатизації. Головною умовою забезпечення високого рівня культури діловодства є сумісність правил щодо створення, обігу та зберігання документів з
