До Ради Міністрів, яку вже на початку травня 1918 р. очолив Ф. Лизогуб, земський діяч з Чернігівщини, службовці добирались не за їх партійною ознакою, а за діловими якостями. Водночас, як зазначає відомий український дослідник Г. Папакін21, в її керівництві не було жодної людини, так або інакше не пов'язаної з Україною, або невідомої широкому загалу. Це міністр юстиції М. Чубинський, міністр продовольства С. Гербель, військовий міністр О. Рогоза, міністр фінансів А. Ржепецький, міністр внутрішніх справ І. Кістяківський, міністр земельних справ В. Колокольцев та інші видатні діячі українського національного руху.

На першому ж засіданні уряду 2 травня 1918 р., що проходило під головуванням гетьмана, була вирішена доля попередніх політичних діячів, які згідно з проголошеними законами не підлягали будь-якій відповідальності. До протоколу засідань Ради Міністрів було занесено: "...поскільки діяльність бувших міністрів не виходить за межі виявлення особистих їх поглядів і міркувань..."22 більшість перших керівників, керівників департаментів, не кажучи вже про простих урядовців, залишилися на своїх місцях.

Уряду П. Скоропадського необхідно було у короткий строк ліквідувати анархію, налагодити державне життя, вирішити низку важливих питань щодо відновлення економіки, сільського господарства, транспорту, зв'язку, народної освіти. Зазначене вимагало бездоганного виконання накреслених урядом рішень, побудови налагодженої системи організації діловодних процесів зверху донизу, вироблення навичок підготовки важливих для країни нормативно-розпорядчих документів.

Так, уже в перший місяць було налагоджено чітку організацію поточного діловодства на вищому рівні державного управління. Чимала заслуга в цьому належала безпосередньо П. Скоропадському, який приділяв роботі з документами надзвичайну увагу. За свідченням його помічників "гетьман від 23 години до 3-4 години працював зі зверненнями, доповідними, законопроектами і листами". Після перегляду керівником держави документи потрапляли до начальника штабу, який направляв їх до відділів чи управлінь або згідно резолюції до відповідних міністерств. У разі потреби складалися доповіді-конспекти для особистої доповіді начальника штабу гетьману23. Такий досить чіткий порядок проходження документів через центральні органи влади забезпечував прийняття зважених управлінських рішень.

Досить чітко була поставлена й організація роботи з документами у Раді Міністрів, міністерствах, відомствах та в Державному Сенаті. Так, з метою підвищення дієвості виконання рішень Ради Міністрів був визначений порядок затвердження журналів її засідань. Постановою Ради Міністрів від 28.05.1918 р. було встановлено, що примірники журналів засідання перед його початком необхідно надавати всім присутнім міністрам чи їх заступникам, які протягом доби повинні вносити туди зауваження та поставити свій підпис24.

Було визначено, що засідання Ради Міністрів мають проводитися щоденно, крім четверга і неділі. При цьому обумовлювалось, що засідання повинні починатись о 21 годині, не чекаючи зібрання кворуму. Відсутні за тих чи інших причин на засіданні міністри опротестувати прийняті рішення були вже не в змозі (Постанова Ради Міністрів від 5 червня 1918 р.).

Говорити з того чи іншого питання кожний з міністрів мав право максимум 10 хвилин. Повторне слово могло надаватись не більше ніж на 5 хвилин25. У зв'язку зі збільшенням кількості питань, що виносились на засідання Ради Міністрів, з метою оперативності їх вирішення було прийнято рішення про створення Малої Ради Міністрів, якій було надано право затверджувати законопроекти з правом їх опублікування від імені Великої Ради.

Наступним кроком стало комплектування державних структур найдосвідченішими висококваліфікованими кадрами, які б за своїм фаховим рівнем відповідали посаді та рангу, і дотримувались, при цьому, економії державних коштів. Штатні розписи міністерств і відомств Української держави, розроблені на підставі нормативних актів Тимчасового уряду з врахуванням національних особливостей державотворення, були ухвалені на засіданні Ради Міністрів (протокол від 4 червня 1918 р.) і затверджені гетьманом.

До типового штатного розпису міністерств Української держави вносився перелік посад із зазначенням річного окладу і класу посади, починаючи від вищого керівництва і закінчуючи рядовими службовцями. Так, в розписі служби діловодства міністерства, як правило, зазначалось від 6 до 10 посад, зокрема: керуючий відділом (6 кл.), діловод (7 кл.), старший помічник діловода (8 кл.), помічник діловода (7 кл.), а також службовці 1-2 розряду, які мали 8-9 клас посади26.

Одночасно з цим було затверджено Статут Державної канцелярії та її штатний розпис; прийняті закони про Державну Варту, яка повинна була замінити міліцію. Для неї були розроблені відповідні штати і затверджені посадові оклади.

Влада на місцях отримала нову організаційну форму: введено посади голів губерній, губернських і повітових староств (введено посади градоначальників в містах Києві та Одесі). Були розроблені відповідні штати, встановлені посадові оклади, які дозволяли підбирати гідних чиновників, знову ж таки на засадах економії державних коштів27. Урядом було визначено також порядок прийому осіб на державну службу з повним контролем над всіма призначеннями і переміщеннями.

На засіданні Ради Міністрів від 31 червня 1918 р. було ухвалено законопроект, згідно з яким встановлювався єдиний порядок створення законів, винесення для обговорення, затвердження та їх публікації в "Державному віснику"28. Контроль за виконанням цього закону було покладено на Державну Канцелярію.

Вищезазначені заходи щодо укомплектування державних структур та організації діловодства в них дали можливість прийняти і в короткий термін впровадити в життя низку важливих законопроектів, серед яких закони: про землю (про куплю-продаж сільськогосподарських земель; про земельні комісії; про право на врожай 1918 р.; про хлібну монополію і державне хлібне бюро; про засоби боротьби з розрухою сільського господарства); про податкові надходження; про боротьбу зі спекуляцією; про дотримання громадського порядку і безпеку громадян; про покарання за крадіжку, присвоєння,