У даний час негативи виготовляють на триацетатній плівці, будова котрої аналогічна будові кіноплівок

Так фонографічні валики є історично першим видом звуконосія. Для покриття фонографічних валиків застосовували "затверділий віск", до складу якого крім воску входили парафін, церезин, стеарати. Такий носій як грамплатівка є звуковим носієм, в основі якого лежать пластичні маси.

Матеріалом для виготовлення грамплатівок служить пластмаса, що включає три групи компонентів: зв'язувальна речовина, наповнювачі, спеціальні добавки. [2]

У якості основної зв'язувальної речовини тривалий час застосовували шелак - термореактивну смолу, що збирається з тропічних рослин, що ростуть в Індії, Бірмі й інших країнах. Недостатність у шелаку і його дорожнечі, а також через шипіння змусили перейти наприкінці 40-х років XX в. до випуску пекових платівок, зв'язувальною речовиною яких є нафтовий пекпродукт гідролізу нафти. Якість цих платівок значно поступається шелачним.

Розробка нових видів пластмас дозволила почати випуск платівок на основі вініліта (синтетична смола) і поліхлорвінілу. Вінілі є термопластичною смолою з температурою розм’якшення біля 140С. Поліхлорвініл (полівінілхлорид) для виготовлення з нього пластмаси, яка потребує пластифікаторів, тобто речовин, що роблять його більш текучим. І маса платівки зменшилася до 150 г.

У складі пластичної маси звичайних платівок наявна велика кількість наповнювача (маршалі та і шиферного сланцю), що робить платівку твердою і придатною для відтворення. Проте збільшення кількості наповнювача і відсутність у масі достатньої кількості зв'язувальної речовини робило платівки такими, що б'ються. Для зберігання міцності були збільшені товщина, а отже, і маса платівок. Для виготовлення звичайних платівок заводами використовувався рецепт пластмас.

Отже, запропонований мною перелік носіїв (хоча це лише мала їх частина), а також матеріальних основ ще раз практично підтверджує, що неможна ототожнювати такі поняття, як “носій інформації” та “матеріальна основа документа”.

2.2. Кодування інформації

Неодмінною умовою процесу документування є кодування інформації.

Кодування інформації — це спеціально вироблена система прийомів (правив) фіксації інформації.

Основними атрибутами кодування є код, мова, знак, за допомогою яких інформація фіксується і передається у просторі та часі.

Код — це набір знаків, впорядкованих відповідно до певних правил тої або іншої мови, для передачі інформації.

Мова — це складна система символів, кожний з яких має певне значення. Мовні символи, будучи загальноприйнятими і відповідно загальнозрозумілими в межах даного співтовариства, в процесі мови комбінуються один з одним, породжувати різноманітні за своїм змістом повідомлення.

Знак — це позначка, предмет, яким позначається що-небудь (буква, цифра, отвір). Знак разом з його значенням називають символом.

Код, мова і знак дозволяють передавати інформацію в символічному вигляді, зручному для її кодування і декодування.

Системі кодування інформації властиві наступні відмінні риси:

1. Код повинен добре сприйматися, відтворюватися і передаватися. Цим визначаються особливості його форми — незмінність, однотипність і визначеність.

2. Код повинен бути однозначним, зрозумілим всім учасникам комунікаційного процесу — відправнику повідомлення і його одержувачу. З цією метою розробляється

система правил, яка дозволяє кодувати і декодувати інформацію.

3. Кодів існує набагато більше, ніж матеріальних носіїв. Розрізняють наступні види кодів: алфавітний — система букв, цифровий — система цифр, алфавітно-цифровий — змішана система алфавітних і цифрових кодів, рельєфно-точковий — система опуклих крапок (шифр Брайля), матричний — система поглиблень або отворів і ін. Використовуючи як код букви, можна фіксувати слова на різних мовах, отже, використовувати різні коди.

4. Вибір коду залежить від матеріального носія. Паперовим матеріальним носіям відповідають різні варіанти графічного зображення кодів. Хвильова природа матеріального носія визначає такий спосіб кодування, який базується на зміні довжини хвиль.

5. Інформація не залежить від вибраного коду. Одне і те ж повідомлення може бути передано на різних мовах, різними знаками. Повідомлення, передане по телетайпу за допомогою електромагнітних хвиль, може бути перетворено в текст. При перекладі з однієї системи кодування в іншу з'являються перешкоди, що частково спотворюють форму і значення інформації.

6. Чим коротше код, тим довше текст. Існують писемності, в яких код величезний. Наприклад, китайські ієрогліфи. У нас теж є ієрогліфи. Але ієрогліфічні тексти, порівняно з текстами інших систем листа, короткі. Наприклад, якщо написати буквами номер сорок п'ять — знадобиться 14 букв, а якщо ієрогліфами, то потрібно три знаки №45. Проте якби для кожного слова був ієрогліф, то код був би, як в китайському листі, багатотисячним.[3]

Вироблення коротких кодів — важлива задача. Прикладом створення мови з коротким кодом, тобто з обмеженим словником, є Бейсік (Basic English). Назва складена з початкових букв таких слів: British American Scientific International Commercial English (британсько-американська наукова інтернаціональна комерційна англійська мова) .Утворив цю мову англійський філософ Огден в 1920-х роках. Було відібрано 850 найбільших слів, граматика обмежена найнеобхіднішими конструкціями.

Саме виникнення кодування і призвело до виникнення комп’ютерного кодування.

2.3. Документована інформація з обмеженим доступом за умовами її правового режиму поділяється на інформацію, віднесену до державної таємниці, та конфіденційну. Заборонено відносити до інформації з обмеженим доступом:

- законодавчі та інші нормативні акти, що встановлюють правовий статус органів державної влади, органів місцевого самоврядування, організацій, суспільних об'єднань, а також права, свободи та обов'язки громадян, порядок їх реалізації;

- документи, що містять інформацію про надзвичайні ситуації; економічну, метеорологічну, демографічну, санітарно-епідемічну та іншу інформацію, необхідну для забезпечення безпечного функціонування населених пунктів, виробничих об'єктів, безпеки громадян та