Науково – дослідна робота

з теми : «Документ і книга в системі комунікацій»

План

1.Вступ

2. Формування різних значень поняття «документ»

3. Визначення і класифікація документа з погляду теорії соціальної інформаційної комунікації

4. Співвідношення понять "документ" і "книга". Функціональна сутність і властивості книги

5. Типологія книги

6. Визначення об'єкта бібліографії

7.Висновок

8.Список використаної літератури

Вступ    

У моїй науково – дослідній роботі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; мету, охарактеризовано наукову новизну одержаних результатів і практичне значення дослідження, особистий внесок здобувача у розробку проблеми, апробацію дослідження, публікації. 

1. "Формування різних значень поняття "документ"

Проаналізовано розвиток поглядів на поняття "документ", починаючи з найдавніших часів (2000 р. до н.е.) і до сучасності. Показано, що найбільш прислужилися до розкриття історичних витоків поняття "документ" польський дослідник А. Сускі, німецький — Х. Арнтц, російські — М. Комаров, Г.Воробйов. Певні етапи побутування поняття "документ" у суспільстві відбивалися в підсумкових працях — енциклопедіях, словниках, які свідчать про те, що початкове широке розуміння документа як будь-якого свідчення або повчального приклада поступово — до кінця ХІХ ст. — звужувалося до доказу (свідчення) писемного, що підтверджує певний факт і є офіційно юридично затвердженим.     

Наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття виник окремий напрям практичної діяльності і наукових досліджень, пов'язаний із діяльністю відомого бельгійського вченого Поля Отле, — документація. Свою назву цей напрям отримав від нового широкого розуміння поняття "документ". Найбільш повним і систематизованим викладом поглядів П. Отле став його "Трактат про документацію" (1934). П. Отле називав документом будь-який носій семантичної інформації, незважаючи на те, чи має він утілення субстанціальне або енергетичне, без обмежень з боку матеріальної сутності предмета, за допомогою якого передавалася інформація, і з погляду знакової системи, що застосовувалася. При цьому обсяг поняття "документ" дорівнювався поняттю "книга". Одним з перших П. Отле висловив думку про те, що документ і книга відносяться до класу "засобів інформації і комунікації", хоча ця теза залишилася не розкритою. Отже, П. Отле повернув терміну "документ" його первісне найширше значення (засіб передачі інформації, рівний засобу навчання). У документологічних ідеях П. Отле поряд з ототожненням документа і книги були викладені різні уявлення щодо обсягу відповідних понять, які вплинули далі на послідовників П. Отле, були по-різному інтерпретовані.     

У 50-60-і рр. ХХ ст. у центр уваги фахівців — теоретиків і практиків документації — потрапляють поняття інформації і комунікації. У СРСР, у тому числі в УРСР, відродження документаційних ідей відбувалося у 60-70-их рр., коли формуються такі наукові дисципліни як інформатика і документалістика. Документом визнавався будь-який матеріальний об'єкт, що несе закріплену (або зареєстровану) інформацію, яку можна використовувати для вивчення якого-небудь фізичного або інтелектуального явища. Від інших об'єктів реального світу його відрізняють: субстанціональний носій, який дозволяє закріплювати інформацію для передачі її в часі, і обмеженість даних об'єктів певними зібраннями, створеними людиною. Це значення поняття "документ" позначимо як Документ І.     

Поряд з ним у науковому обігу сформувалися інші, дещо вужчі за обсягом поняття, значення "документа": Документ ІІ — матеріальний об'єкт, який є результатом людської праці, свідчить про людський інтелект і рівень розвитку цивілізації, тобто є предметом матеріальної культури людства; Документ ІІІ — матеріальний об'єкт, який створюється з метою втілення людської думки, знань, почуттів, у цілому — відомостей, призначених для передачі; Документ IV — матеріальний (субстанціальний) об'єкт, на (в) якому соціальна (семантична) інформація закріплена способом запису (незалежно від виду запису).     

Перелічені значення поняття "документ" можна охарактеризувати як поступове звуження обсягу поняття "документ", але формувалися вони практично одночасно і не завжди диференціювалися (іноді дефініція "документа" і приклади, що наводилися, не відповідали одне одному).     

У 80-ті роки ХХ-го ст. перевагу здобуває значення Документа IV, що відображається у діючих словниках, енциклопедіях, навчальних посібниках, і, нарешті, у міжнародному стандарті ІСО 5127/1-1983 "Документація та інформація. Словник". 

Одночасно з розвитком теорії документа у межах документаційно-інформаційної науки розвивалися погляди на документ як історичне джерело. У західно-європейській історичній науці ХІХ—ХХ ст. (Ш.-В. Ланглуа, Ш. Сеньобос, Ш.Самаран) відомо застосування терміна "документ" для позначення всіх історичних джерел; при цьому слово "документ" вживалося у найширшому значенні, що охоплює документи писемні, речові, передані засобами звуку, зображення чи іншим способом.

Гносеологічне визначення "історичного джерела" як "будь-якого явища, що його можна використовувати для пізнання минулого людського суспільства" (С. О. Шмідт) дозволяє співвіднести його з найширшим значеннями "документа" — Документом І. Документальні історичні джерела у цьому значенні охоплюють, крім традиційних джерел інформації, ще й об'єкти матеріальної культури і природні, обмежуючи їх тими, що вплинули на історію людства. До недокументальних історичних джерел у цьому випадку можуть бути віднесені такі, у яких інформація передається в часі без її фіксування на матеріальному (речовинному) носії, відділеному від людини: так звані "етнографічні" або "поведінкові"; "лінгвістичні" або "дані мови", "усні" або "фольклорні". Поділ усіх історичних джерел на документальні і недокументальні відповідно до значення Документа І може бути корисним для узагальнення і виділення характерних рис, притаманних для кожної з названих категорій джерел.     

У іншому розумінні історичними джерелами вважають тільки такі, що безпосередньо відображають історичний процес, тобто лише результати (продукти) людської діяльності, пам'ятки матеріальної і духовної культури людства (Л. М. Пушкарьов й ін.). У цьому значенні історичні джерела теж можуть бути документальними (тепер у значенні Документа ІІ)