Реферат на тему:

Джерелознавство. Принципи класифікації періодичних видань

Грецьке слово періодос, що означає кружний шлях, обертання, чергування, дало назву надзвичайно поширеній формі друкованого слова у вигляді газет, журналів, квартальників, щорічників під певними назвами, які залежно від виду видання повторюються через день, тиждень, місяць тощо. Для означення такого типу видань вживається також слово преса.

З-поміж історичних джерел періодика належить до таких, що з'явилися відносно пізно, тобто вже після винайдення друку. Хоч відомі також рукописні листки, "відомості", Інформації, які періодично готувалися і вивішувалися на стінах чи дошках різних установ, починаючи від царського двору І закінчуючи студентською групою. Причому така рукописна періодика ("стінна преса") існувала не тільки тоді, коли ще не було друку, але мас місце і в наш час

За конкретною періодичністю прийнято робити класифікацію преси на:—

щоденну;—

кілька разів на тиждень;—

тижневики і двотижневики, які часто називають часописами;—

місячники, що найчастіше видаються у вигляді журналів.

Є журнали, що видавалися чи видаються один раз на два місяці. Ті журнали чи збірники, які видаються раз на три місяці, мають назву квартальників. Збірники, найчастіше наукові, видаються раз на півроку чи раз на рік

Поряд з класифікацією преси за періодичністю виходу в світ чи не найголовнішою є класифікація за видами на:—

газети — періодичні видання — щоденні, кількаразові на тиждень, покликані висвітлювати поточні події, подавати поточну Інформацію з різних сфер суспільного життя. Характер інформації в газеті залежить від її громадсько-політичного чи професійного спрямування,—

журнали — періодичні видання у вигляді книг, вирізняються аналітичними матеріалами про суспільно-політичні процеси, наукові проблеми, літературознавчі, мистецтвознавчі га шип профільні питання залежно від напряму журналу. В літературних журналах поміщаються твори художньої літератури Журнали можуть мати комплексний характер, наприклад, як громадсько-політичні та художньо-літературні одночасно, так само художньо-літературні й мистецтвознавчі одночасно тощо;—

періодичні збірники — періодичні видання у вигляді книг найчастіше з певної науки: літературознавства, істрії, джерелознавства та ін. У джерелознавстві таким, наприклад, є збірник "Історичні джерела та їх використання".

Крім цього, періодичні видання можуть класифікуватись за такими ознаками, як місце видання (тобто на столичні, регіональні, губерніальні, обласні, районні, міські), їх мова (україномовні, англомовні, російськомовні та Ін.); належність до власників чи видавців (урядові, партійні, окремих власників — профспілок, громадських чи культурних товариств), їх зміст ( політичний, науково-історичний, науково-фізичний, лісогосподарський, медичний тощо).

Поширена класифікація періодики за ЇЇ ідейно-політичним спрямуванням на прогресивну, консервативну, клерикальну, реакційну, ліберальну, прокомуністичну, профашистську та Ін.

Звичайно, такий поділ періодики умовний, бо в багатьох випадках їх видові та змістові грані не є чіткими, а кожний номер видання сам по собі кожного разу становить продукти творчості й наступний номер може в багатьох відношеннях відрізнятися від попереднього.

Найдавніші зарубіжні періодичні видання про Україну та українська преса другої половини XVIII-XIX ст.

На українському суспільно-політичному ґрунті періодика з'явилася відносно пізно. Одною з перших газет на українських землях вважають львівську французькомовну газету "Львівська газета", що почала виходити 1776p.

У 1792-1797 pp. у Львові польською мовою видавалася газета "Gazeta codzienna politykow patnotycznych11 ("Щоденна газета патріотичних політиків"). Але помітним явищем суспільно-політичного життя як на західноукраїнських, так і на наддніпрянських землях преса стає лише з першої половини XIX ст.

Однак ще задовго до того, як про українське життя почали писати українські газети, важливі події в Україні знаходили відображення в зарубіжній періодиці, зокрема національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст. Цс питання, напевно, ще чекає свого дослідника. Досі його вивчав у французькій та англійській пресі Ілько Борщак. За його відомостями, хід війни систематично висвітлювався у французькій "Газетт де Франс", німецькій "Франкфуртер Пост-Цайтунг", англійських "Меркюр Англе" і "Модеріт Інтелідженсер". Т.Борщак писав, що "Газетт де Франс" "може послужити кращим джерелом для того, щоб день за днем прослідкувати за подіями, які відбувалися на Україні в другій половині XVII ст. Щодо епохи Хмельницького, то не було жодного номера цієї газети без новин з України".

Аналітично висвітлювались події в Україні пресою Англії, яка сама переживала революцію. В газеті "Меркюр Англс" за 12 грудня 1648 р. докладно описано битви під Корсунем і Жовтими Водами, де шляхетська республіка "впала в пил і кров під ноги козаків". Майже в кожному номері давала повідомлення з України того часу англійська "Модеріт Інтелідженсер", що проголошувала себе незалежною, хоч насправді відображала погляди левслерів (зрівнювачів). Газета багато писала про дипломатичну діяльність Б Хмельницького.

Цікаві відомості про війни на Україні повідомлялися в німецьких журналах — франкфуртському "Театрум Еуропеум", нюрнберзькому "Нойероеффнетер Гісторішер Більдер-Зааль", в тижневиках "Вохентліхе Цайтунг" в Ляйпцігу та "Вохентліхе Цайтунг" в Гамбурзі. Періодика в Німеччині появилася ще в XVI ст. У журналі "Театрум Еуропеум", наприклад, були описи окремих битв, план битви під Лоєвом, вміщена гравюра Богдана Хмельницького роботи Гондіюса з Гданська.

В традиціях тодішньої німецької преси матеріали про події в Україні подавалися головним чином без коментарів, хоч в окремих випадках робилися і аналітичні оцінки. Так, досить об'єктивно пояснював причини козацького повстання нюрнберзький журнал "Ной-ероеффнетер Гісторішер Більдср-Зааль": "Козаки були згідні годитися під умовою, що їм залишаться їхні привілеї, але що польські магнати думали, що вже мають урожайну Україну у своїх руках, зовсім не звертали уваги на жалі козаків, навпаки, старалися їхні привілеї та їх центр у Трахтемирові зліквідувати й обходилися з ними так погано, що один польський шляхтич спалив хутір козацького генерала Хмельницького, збезчестив його жінку та убив