Створений І 896 p. Український християнсько-католицький союз мав своїм органом угодовську щодо австрійської влади газету "Руслан". З інших періодичних видань XIX ст. у Галичині варто згадати газету "Хлібороб" (з 1891 p.), великий літературно-публіцистичний періодичний збірник "Житє І Слово", офіційним видавцем якого вважалася Ольга Франко. Він виходив у 90-х роках. У 80-х роках видавався вісник "Зоря", традицію якого з 1890 р. продовжив "Літературно-Науковий вісник" Літературного товариства ім. Т.Шевченка (виникло 1873 p.), реорганізованого 1893 р. у Наукове товариство ім. Т.Шевченка (НТШ). Крім названих періодичних видань, у Львові та Інших містах Галичини виходили в окремі роки й інші газети — "Подільський Голос" (Тернопіль), "Селянська Рада" (Перемишль), "Калуський Листок". Певне поширення у другій половині XIX ст. мала українська періодика національного спрямування на Буковині. Найполітичнішими були "Буковинська Зоря" (виходила з 1870 p.), сатиричні випуски "Лопата", газета "Сельський господар", альманахи "Зерна" (1887, 1888), "Вперед" (1888). З 1874р. видавався річник "Буковинський календар" (виходив до 1918 p.). Авторитетним був заснований Юрієм Федьковичем 1885 р. часопис "Буковина". У 1895-1896 pp. виходить "Селянин", з 1894 р. — "Ластівка" та ін.

Закарпаття впродовж всього XIX ст і на початку XX ст. періодики українського національного спрямування не знало.

З відомих причин шаленого переслідування українського слова і думки в Росії українська періодика на Наддніпрянщині у другій половині XIX ст. була дуже незначною, у тому числі й російськомовна. Валуєвсь-кий циркуляр 8 липня 1863 p., що виходив із засади, "что никакого особенного малороссийского языка не было, нет и не может быть и что наречие их, употребляемое простонародием, есть тот же русский язык, только испорченный влиянием на него Польши", категорично забороняв це робити. Цар Олександр II18(30) травня 1876 p., перебуваючи на лікуванні в німецькому місті Емсі, підписав секретний цензурний указ, в якому ще раз було повторено: "Печатание и издание в империи оригиналов произведений и переводов на том же наречии воспретить". Формально дозволялося друкувати на "наречии" лише твори "изящной литературы". Діячі української культури використовували і це. В.БІлозерський, П.Куліш, М.Костомаров та Інші 1861-1862 pp. ще до валуєвського циркуляру видавали у Петербурзі журнал "Основа", що обстоював права української мови і літератури, розвиток на основі української мови шкільної освіти, культури та ін. Леонід Глібов у Чернігові 1861 р. видав "Черниговский Листок". Вже після згаданих заборон у Києві вийшли альманах "Луна" (1881), два випуски альманаху "Рада" (1883), в Одесі — "Нива" (1885), Херсоні — "Степ" (1886), Харкові — чотири випуски альманаху "Складка" (1886).

Однак це було мізерно мало І не робило погоди на тлі всеосяжного гоніння на українське слово.

Проте треба сказати, що українську справу засобами езопової мови захищали на Наддніпрянщині окремі російськомовні видання, серед них {з 70-х років) — "Киевский телеграф", ліквідований за українофільство, наприкінці 90-х років — "Киевские отклики". Часопис "Киевская старина" був заснований 1881 р. на гроші, пожертвовані українським капіталістом В.Семиренком Редактором став Ф.Лебединцев. У 1882 р. вийшов № 1 "Киевской старины" як своєрідний друкований орган Наукового товариства ім. Нестора-Літописця. Незабаром видання викупили Ф.Міщенко, П.Житецький, В.Антонович та Інші. Воно дійсно опинилося в українських руках.

"Киевская старина" впродовж 25 років була єдиним друкованим органом української думки у підросійській Україні.

Обмеженість можливостей української періодики у підросійській Україні підштовхувала багатьох українців видавати українську пресу за кордоном та використовувати можливості Галичини. Після вигнання М.Драгоманова з Київського університету 1875 р. він емігрував у Женеву, де 1878-1882 pp. видав п'ять томів збірника "Громада". Співробітниками "Громади" були С.Подолинський та М.Павлик, котрі певний час мешкали у Женеві, а також Ф.Вовк І Я.Шульгін. "Громада" у різних площинах висвітлювала українське питання в Росії, показувала реакційний характер царської національної політики, пропагувала українську думку і культуру за кордоном.

З українською галицькою пресою тісно співпрацював Олександр Кониський, який з 1865 р, вимушений був жити за кордоном, Пантелеймон Куліш, Євген Чикаленко, Павло Житецький, Леся Українка, багато інших діячів друкували свої твори в галицьких виданнях часто під псевдонімами.

Використані джерела і праці

Документи//Баран Володимир Україна 1950-1960-х рр еволюція тоталітарної системи Львів, 1966. С.348-409

Періодичні видання УРСР. 1917-1960 pp. Газети К, 1965

Періодичні видання УРСР. 191 7-1960 рр Журнали К, 1965.

Тиражи ряда центральных газет и журналов в 1985-1989 гг. //Аргументы и факты. 1989 № 18

Галайчак Тамара Книжкові та періодичні видання України за часів тоталітаризму (50-ТІ-80-ТІ рр XX ст) //Україна- культурна спадщина, національна свідомість, державність. 36. праць Львів, 1997. № 3-4

Животко А Нарис Історії української преси. Подебради, 1937.

Історія української дожовтневої журналістики. Львів, 1983.

Крупський І.В. Національно-патріотична журналістика України. Львів, 1995.

Лизанчук Василь. Засоби масової Інформації про русифікаторську політику в Україні. Львів, 1993 4.1,2.

Мацьків Теодор. Найстаріші американські газети про Україну //Теодор Мацьків. Англійський текст Зборівського договору з 1649 року та Інші вібрані статті Нью-Йорк; Львів, Київ; Мюнхен, 1993 С 83-87

Мацьків Теодор. Повстання Богдана Хмельницького та Зборівський договір у західноєвропейських джерелах з 1649 р. //Укр. Історик (Нью-Йорк; Торонто; Київ, Мюнхен). 1995 №1-4. С 154-164.

Наливайко Дмитро. Козацька християнська республіка. К.,