Однією з основних форм використання інформації кінодокументів в архіві є їх демонстрація під час тематичних лекцій-переглядів. За даними обліку з 1979 р. відбулося понад 120 показів кінострічок, що відтворюють події 1939-1945 рр. Постійно проводять співробітники архіву уроки з переглядом документальних фільмів для слухачів Національної Академії внутрішніх справ України, студентів Національного університету "Києво-Могилянська Академія", Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка, Київського національного університету культури і мистецтв, Київського геолого-розвідувального технікуму та Малої Академії наук та інших навчальних закладів.

2. Загальна характеристика та зберігання кінодокументів

Згідно з Законом України "Про Національний архівний фонд і архівні установи" ( 3814-12 ) кінодокументи незалежно від виду, місця створення і форми власності на них, що зберігаються на території України, відображають історію духовного і матеріального життя її народу та інших народів, мають наукову, історико-культурну цінність, входять до складу Національного архівного фонду України. До Національного архівного фонду належать також кінодокументи, що зберігаються за межами України і підлягають поверненню в Україну.

Визначення належності кінодокументів до Національного архівного фонду здійснюється на підставі експертизи їхньої наукової, історико-культурної цінності згідно з Положенням про принципи і критерії визначення цінності документів. Кінодокументи, що належать державі, передаються на постійне зберігання до державних архівів.

Передання їх здійснюється через 3 роки після завершення виробництва і копіювання, згідно з Типовим положенням про архівний підрозділ державного органу, органу місцевого самоврядування, державного підприємства, установи і організації, завтердженим наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 16 жовтня 1995 р. № 47 ( z0393-95 ).

На державне зберігання передаються документальні кінофільми, наукові і науково-популярні фільми, створені на документальній основі, фільми-концерти, фільми-спектаклі, кіножурнали, спецвипуски, кіносюжети тощо, що створюються організаціями системи Міністерства культури і мистецтв України, до яких належать:

*Українська студія хронікально-документальних фільмів;

*Національна кінематека України;

*Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка;

*Одеська кіностудія художніх фільмів;

*Ялтинська кіностудія художніх фільмів.

Порядок користування кінодокументами, що зберігаються в державних архівах, визначається Головним архівним управлінням при Кабінеті Міністрів України за погодженням з Міністерством культури і мистецтв України і має відповідати чинному законодавству. Організаціям, що передали свої кінодокументи на державне зберігання, надається переважне право на їх використання, обумовлене відповідною угодою.

Текстова супровідна документація до готової кінопродукції (кінофільми, фільми-концерти, фільми-спектаклі, кіножурнали, спецвипуски) повинна містити монтажний лист за встановленою формою, який розкриває зміст зображення і фонограми (перший примірник), анотацію (у разі наявності), дозвільне посвідчення (у разі наявності), запис світлового паспорту (до кольорових фільмів).

Кінодокументи передаються з актами технічного стану (окремо на кожен елемент комплекту) на час передання цих кінодокументів на державне зберігання.

Державні організації створюють фільмотеки для тимчасового зберігання кінодокументів, задля використання їх у виробничих та інших цілях.

Фільмотеки зобов'язані забезпечувати охоронність кінодокументів та їх облік, і після закінчення термінів тимчасового зберігання підготувати і передати їх на постійне зберігання до відповідних державних архівів.

Правовий статус, завдання, функції і обов'язки фільмотек визначаються положенням про них.

Для проведення попередньої експертизи цінності кінодокументів організації створюють експертні комісії (ЕК). Положення про ЕК розробляються на основі Типового положення про експертну комісію державного органу, або органу місцевого самоврядування.

Кінодокументи, які передані на державне зберігання, списуються з балансу організації за актом передання-приймання і беруться на облік у державному архіві.

Зберігання кінодокументів у державних архівах здійснюється відповідно до основних правил роботи державних архівів з кінофотофонодокументами.

Кіноплівка - фотографічний матеріал на гнучкій основі, призначений для

отримання кінозображення, запису та відтворення звуку.

Фотоплівка - фотографічний матеріал на гнучкій основі, призначений для

різних видів зйомки та друкування.

Фонограмна кіноплівка - призначена для запису негативів фотографічних

фонограм перемінної ширини.

До полімерно-пластикових документів відносяться: кінодокументи (кіно-,

діа-, відеофільми), фотодокументи (діапозитив, мікрофільм, мікрокарта,

мікрофіша), фонодокументи (магнітні фонограми для запису зображення та звуку), документи для використання в ЕОМ (перфострічки).

Висновки

Враховуючи вищевикладене хотілося б сказати, що кінодокумент являє собою систему. Він відображає факти, події, предмети, явища об'єктивної дійсності і розумової діяльності людини. Він створюється за допомогою фотографії, звуко- і відеозапису. Документ виготовляється на спеціальному матеріалі (кіно-, фото-,фоноплівці ).

Щоб документ мав юридичну чинність, процес його створення регламентується і здійснюється за встановленими правилами. Це підкреслено у визначенні терміна документ у законі "Про інформації, інформатизацію і захист інформації": "документована інформація (документ) -зафіксована на матеріальному носії інформація з реквізитами, що дозволяють її ідентифікувати".

Розширення кола користувачів кінодокументів та зростання інтенсивності використання документної інформації висуває першочергове завдання - постійно удосконалюючи вже існуючи форми роботи з кінодокументами, активно шукати нові і впроваджувати їх у практичну діяльність.

Список використаної літератури

Кушнаренко Н.Н. Документознавство. - Київ:Знання, 2000.

Кирсанова М.В. Современное делопроизводство.– М.: Інфра, 2000.

Кино: Энциклопедический словарь/гол. ред. С.І.Юткевич – Москва: Советская Энциклопедия, 1986. – 640с.

Закович М.М. Українська та зарубіжна культура: Навч. Посібник.—К.:Знання,2001.—550с.

Бойко О.Д. Історія України: Навч посібник.—К.: Академвидав, 2003.—655с.