Курсова робота
Основи культури ділового мовлення
План
Вступ
Культура усного ділового мовлення.
Види усного спілкування
Ділова нарада
Види нарад
Усне публічне мовлення
Види і жанри публічних виступів
Підготовка тексту виступу
Ділова бесіда
Телефонне ділове спілкування
Культура управління
Висновки
Література
Вступ
Основою будь-якої мови є живе розмовне мовлення. Мовлення — процес добору і використання засобів мови для спілкування з інши-ми членами певного мовного колективу. Мовлення є формою існу-вання живої мови, у мовленні мова функціонує, перебуває в постій-ному розвитку. Мова і мовлення нерозривно між собою пов'язані. Мовлення існує на основі певної мови, а мова виявляє себе в мовлен-ні її носіїв. Мова щодо мовлення — явище загальне; вона належить усім, хто нею користується. Мовлення ж щодо мови — часткове, окреме, індивідуальне. Та без повсякденного вжитку на всіх вікових і соціальних рівнях, невпинного розвою форм і засобів спілкування навіть найрозвиненіша мова приречена на асиміляцію і зникнення.
Добираючи ті чи інші мовні засоби, слід дотримуватися за-гальних етичних вимог та орієнтуватися також і на позамовні чинники, розглядаючи їх як єдине ціле. Серед цих чинників найважливішими є суспільна сфера й мета спілкування в конк-ретних обставинах.
Оскільки мова є найуніверсальнішим засобом спілкування, нако-пичення й передачі інформації, навчання, виховання та формування духовного світу вона немислима без належної культури мовлення.
Культура мовлення — збереження мовних норм вимови, на-голошування, слововживання й побудови висловлювань; нор-мативність, літературність усної й писемної мови, що виявляєть-ся у грамотності, точності, ясності, чистоті, логічній стрункості.
«Культура мови починається із самоусвідомлення мовної осо-бистості. Вона зароджується й розвивається там, де носіям на-ціональної літературної мови не байдуже, як вони говорять і пи-шуть, як сприймається їхня мова в різних суспільних середови-щах, а також у контексті інших мов. Тобто культура мови без-посередньо пов'язана із соціологією і психологією не тільки в плані вироблення моделей зразків мовної поведінки, а й щодо формування мовної свідомості»
А ось як подає визначення поняття «культура мови» словник лінгвістичних термінів: культура мови — це ступінь відповідності нормам вимови (орфоепії), слововживання та ін. установленим для даної мови; здатність наслідувати кращі зразки у своєму індивіду-альному мовленні. Отже, досконале володіння мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності людини й визначає її культуру мовлення. Мовлення вбирає в себе конкретне говоріння, що триває в часі й виявляється у звуковій (включно із внутрішнім проговорю-ванням) або письмовій формі. Але засвоїти літературні норми ви-мови й дотримувати їх набагато складніше й важче, ніж навчитися правильно писати. Основними причинами низької культури усної мови є значний вплив суржику та недостатнє знання норм літера-турної вимови. Вислів древніх «Заговори, щоб я тебе побачив», — красномовно свідчить про те, яке місце мовленню надавали елліни.
1. Культура усного ділового мовлення
Офіційно-діловий стиль (ОДС), окрім писемної форми, реа-лізується також і в усній (ділові наради, публічні виступи, теле-фонне спілкування та ін.). Усне ділове спілкування передбачає всілякі способи взаємодії між співрозмовниками за допомогою вербальних (словесних) і невербальних (поза, жести, міміка, одяг, знаки, символи) засобів.
Залежно від способу сприймання інформації, кількості учас-ників, форми спілкування можна поділити на такі види:
контактне (безпосереднє);
дистанційне (телефонне, селекторне);
діалогічне (з одним співрозмовником);
монологічне (доповідь, промова);
полілогічне (диспут);
усне (розмова, бесіда);
письмове (листи, телеграми, електронні засоби);
міжперсональне (нарада, колоквіум);
масове(збори, мітинг);
офіційне, функціональне (пов'язане зі службовою діяль-ністю);
приватне, інтимно-сімейне (у невимушеній, неформальній обстановці);—
анонімне (між незнайомими — вулиця, транспорт).
Кінцевий позитивний результат спілкування залежить не
стільки від мотивів, якими керується людина, скільки від умін-ня їх сформулювати й викласти.
Кожний із наведених вище видів передбачає дотримання відповідних етичних норм і правил спілкування. Людина може по-різному ставитися до свого співрозмовника, але етикет у по-єднанні з почуттям власної гідності та самоповаги не дозволяє їй відкрито висловлювати негативні оцінки чи іншим чином виявляти негативне ставлення.
Різні прояви мовленнєвого етикету супроводжують більшість ситуацій міжперсонального, як і будь-якого іншого спілкування. Незалежно від змісту розмови мовці послуговуються вислов-люваннями, що включають певні етикетні знаки. Вони й склада-ють тематичні об'єднання різних за структурою мовних одиниць (слів, словосполучень, речень) на ознаку привітання, подяки, ви-бачення, побажання, прощання тощо. Кожне тематичне об'єднан-ня є частиною доволі розгалуженої системи засобів вираження мовного етикету.
Вибір тієї чи іншої одиниці формул увічливості залежить від:
ситуації;
професії;
соціального статусу;
статі;
освіти;
віку.
За умов умілого володіння та врахування цих складових мовець має більше можливостей досягти поставленої мети. Важко не погодитися із соціолого-психологами, які запевняють, що успіх бізнесу на 85% залежить від уміння спілкуватися.
Науковцями розроблені основні постулати безконфліктно-го спілкування:
постулат семантичного зв'язку (наявність загальної теми);
новизна інформації у викладі точок зору;
уникання зайвої деталізації;
постулат детермінізму (знання причинно-наслідкових відношень, явищ, подій);
постулат тотожності (наявність спільної вихідної точки зору для обох співрозмовників);
обізнаність із минулим;
прогнозування майбутнього;
істинність у словах і діях, словах і реаліях.
Дотримуючись цих постулатів ділового спілкування та норм літературної мови, співрозмовники завжди дійдуть згоди й по-розуміються.
2. Види усного спілкування
Ділова нарада
Цей традиційний метод управління може бути високоефек-тивним лише за умов інтенсивного, активного обміну думками підготовлених учасників. Тоді це буде дійсно зібрання, де ра-дять — нарада, а не формальне засідання, де сидять і перелива-ють з пустого в порожнє, колективно марнуючи час.
Перевагою наради у порівнянні з іншими формами управ-ління є те, що за мінімум часу невелика кількість працівників у результаті оперативного й аргументованого обміну думками може розв'язати складні питання та прийняти узгоджене найоптимальніше рішення. Спільна думка іноді важить набагато більше, ніж сума окремих думок членів даного колективу.
Ділова нарада — це робота колективного розуму, спрямованого вмілим керівником у потрібне русло на плідний кінцевий результат.
Проблема, яка виноситься для