Оптимальна кількість учасників наради — 10—12 осіб. Більша кількість учасників просто не зможе взяти активної участі в обговоренні, а менша не дасть змоги виявити різні по-гляди на проблему. Ефективність наради певною мірою зале-жить від рівня підготовки як самої наради, так і окремого її учас-ника й, безумовно, керівника.

Види нарад

Інформаційна (директивна або інструктивна) нарада скли-кається для ознайомлення учасників із новими даними, факта-ми, постановами тощо та наступного їх обговорення. Доцільно ознайомити учасників із новою інформацією завчасно (у пи-семній формі), а час наради використати для обговорення та прийняття конкретних рішень.

Оперативна або диспетчерська (селекторна, телефонна, комп'ютерна) нарада передбачає охоплювати такі етапи управління: збір інформації, її опрацювання та прийняття рішен-ня без скликання всіх учасників у певному місці. Для цього використовують як традиційні засоби зв'язку (телефон, селек-тор, радіо), так і новітні (комп'ютерну мережу). Час інформації з місць, послідовність викладу та його тематика повинні бути чітко регламентовані.

Дискусійна (полемічна) нарада передбачає вільний виклад варіантів думок, гіпотез, версій, припущень тощо. Цей найдемократичніший вид нарад продукує найбільш ефективні та конст-руктивні рішення важливих проблем.

Якщо графік та умови проведення планових нарад відомий учасникам заздалегідь, то позапланові, термінові наради обо-в'язково вимагають завчасного попередження про місце, темати-ку, дату, час початку й закінчення та склад учасників.

Виробничі (службові) наради доцільніше планувати на другу половину дня — на кінець робочого дня або відразу після обідньої перерви. Засідання й наради громадських об'єднань, комісій та ін., як і будь-яка громадська робота, проводяться лише в позаробочий час.

Мети наради буде досягнуто за умов сумлінної підготовки до неї всіх учасників та правильно організованого ходу засідання.

Успішне проведення наради передбачає наявність головуючого, який надає слово, слідкує за регламентом і порядком, за послідовні-стю виступаючих та дотриманням програми наради й теми питан-ня, що обговорюється. Головуючий, не беручи участі в обговоренні, обов'язково повинен підводити підсумок із кожного пункту про-грами і, насамкінець наради, узагальнити зроблені висновки. Кому-нікабельний, толерантний, увічливий, із почуттям гумору головую-чий — це гарант того, що на нараді відбудеться плідна дискусія, а не безконтрольна, стихійна й нудна балаканина із загальних питань.

На головуючого покладено обов'язок слідкувати за тим, щоб усі завдання, поставлені на нараді, були:

Хід наради протоколюється секретарем, а виконання при-йнятих постанов контролюється призначеними відповідальними.

3. Усне публічне мовлення

Переконливе, пристрасне слово — дійовий засіб організації стосунків між людьми в діловій сфері, могутній чинник вихован-ня. Живе слово, особистий приклад — величезна сила. Поведінка оратора, його мова, жести, вигляд — усе це взірець для слухачів. Справжній промовець — неповторна індивідуальність. Проте ця особливість обдаровання не завжди дається людині від народ-ження, а частіше виробляється впродовж усього життя і є резуль-татом тривалої та наполегливої роботи над удосконаленням сво-го мовлення. Кожний промовець, який багато виступає, має свій індивідуальний стиль. Це поняття складне й багатогранне. Насам-перед на стиль людини значний відбиток накладає її світогляд: він визначає і підхід до тлумачення фактів, і вибір слова, й об-разні засоби. Тут виявляється й характер людини.

Публічне мовлення становить собою один із жанрових різно-видів мовленнєвої діяльності, досить своєрідною за своєю приро-дою, місцем серед інших видів мовлення, а також за своїми які-сними характеристиками.

Серед них — писемно-усна форма публічного мовлення, на етапі існування якої мовець повинен викласти свої думки пись-мово. Це необхідно для збереження думки, побудови логічно сформульованих понять, безперечної впевненості у власних су-дженнях та подальшого точного, ясного й стислого викладу їх перед аудиторією. Це підтверджує й вислів Д. Карнегі: «Постій-но занотовуйте всі роздуми, які спадають вам на думку, і весь час ретельно обдумуйте їх... Записуючи, я відшліфовую як саму думку, так і її словесну форму... значно легше аналізувати фак-ти після їхнього попереднього запису: добре сформульована проблема — наполовину розв'язана проблема».

Книжно-розмовна форма публічного мовлення характери-зується впливом на мисленнєво-мовленнєву діяльність слухача з метою переконання й спонукання його до відповіді чи дії.

Розмовний аспект публічного мовлення виявляється в таких її якостях, як:—

безпосередність (спілкування віч-на-віч, у процесі якого здійснюється оперативна реакція мовця на стимули слухача);

Книжний характер публічного мовлення виявляється у:

правильності (відповідності нормам літературної мови);

точності (використанні слова у відповідності до його мов-ного значення);

стислості (використанні таких мовних засобів, які найбільш яскраво виражають головну думку);

виразності (використанні елементів художнього стилю);

доцільності (зумовленої книжним характером мовлення й тісним зв'язком публічного мовлення з різними стиля-ми літературної мови).

Звідси — красномовство в різних сферах спілкування (навчаль-не, офіційно-ділове, мітингове, публіцистичне, ораторське та ін.)

Підготовлено-імпровізаційний характер публічного мовлен-ня частіше зумовлений специфікою риторики, що підпорядкова-на системі законів, кожен із яких функціонує на певному етапі мисленнєво-мовленнєвої діяльності.

Процес створення публічного мовлення передбачає перш за все підготовчий етап, який закономірно зумовлює наступний — виконавчий, тобто успіх останнього залежить від якості першо-го. Лише за цієї умови оратор має можливість творити на етапі виконання — вільно реалізувати свій розумово-мовленнєвий продукт у різних варіантах. «Добре підготовлена промова — це на 9/10 вимовлена промова» .

Отже, публічне мовлення — це особливий вид тексту, створюва-ний за законами риторики, орієнтований на переконання, що зу-мовлює його інтеграційну природу (письмово-усна форма реалі-зації, книжно-розмовний тип мовлення, підготовлено-імпровізацій-ний характер реалізації). Це вид тексту може виступати в різних жанрових