ЗМІСТ

Вступ

Становлення документознавства як самостійного напрямку наукової діяльності відбувалося на початку ХХ століття. Його засновником став відомий бельгійський вчений Поль Отле. Він запропонував назвати нову науку що вивчатиме документаційну діяльність бібліологією або документологією, що було б пов`язано з ототожненням книги та документа. Предметом нової науки стали процеси, пов`язані з пошуком, збирання, систематизацією і поданням в користуванні різних видів документів. І хоча остаточне формування відбулося в ХХ столітті, йому передувала величезна наукова робота, викликана необхідністю вивчення такого важливого елементу людського життя як документування.

Перед тим як перейти до більш детального вивчення питання становлення документознавства, слід висвітлити й ті умови, що передували його виникненню.

З далеких часів дійшли до нас різні види документів за допомогою яких можна дослідити історію розвитку суспільства в цілому, його окремих елементів або напрямків розвитку. Необхідність у складанні документів виникла одночасно з появою писемності. Існує думка, що саме потреба у складанні різних документів і викликала появу писемності, як засіб збереження різного виду інформації (торгівельних, державних угод тощо).

Поняття „документ” є центральним, фундаментальним в документознавстві. Воно відображає ознаки реально існуючих предметів, що є об`єктами практичної діяльності зі створення, збору, аналітико-синтетичної обробки, зберігання, пошуку, розповсюдження та використання документної інформації в суспільстві.

Документ – формалізоване, узагальнююче поняття, що характеризує матеріальний об`єкт, в якому на конкретному матеріальному носії за допомогою різних знакових систем при застосуванні різних способів документування закріплюється соціально важлива інформація для передачі її в просторі і часі.

Поняття „документ” існує дуже давно і з точки зору гносеології нараховує вже кілька століть. Існує дуже багато визначень даного поняття. Слово „документ” (від лат. Documentum – взірець, доказ, свідоцтво) походить від дієслова „docere” – вчити, навчати.

Корені цього слова походять від індоєвропейської прамови, де вона мало значення жесту простягнутої руки, пов`язаного з передачею, прийомом, або отриманням чого-небудь.

За іншою версією, слово “dec”, походить від числа десять, що символізує кількість пальців у двох простягнутих долонях.

Поступово корінь “dec” було замінено на “doc” в слові “doceo” – вчу, навчаю, від якого були утворені слова “doctor” – вчений, “doctrina” – вчення, “documentum” – той, що вчить, повчальний приклад.

Поняття документу широко використовується в різних сферах суспільної діяльності. Майже в кожній галузі знання є одне або кілька своїх власних визначень даного поняття у відповідності до специфіки тих об`єктів, яким надається статус документу. Звідси й багатозначність (полісемічність) цього поняття, що ускладнює спілкування та взаєморозуміння між фахівцями документо-комунікаційної галузі.

Систематизація, узагальнення різних значень, що включає поняття „документ”, класифікація його різних видів, стандартизація і уніфікація всіх процесів, що пов`язані з документуванням, вдосконалення методів та способів документування – ось далеко не повний перелік завдань теоретичного і практичного документознавства на сучасному етапі.

Документознавство як наукова дисципліна

Існує багато тлумачень поняття документознавства і жодне з них не є загальновизнаним. Це є закономірним, оскільки документознавство – термін багатоаспектний, структурно-розгалужений, такий що стосується різних боків документа та документно-комунікційної діяльності – явищ не менш складних та багатопланових. Таким чином цей термін слабко піддається однозначному тлумаченню, тим більш короткому визначенню.

Документознавство – наука про документ та документно-комунікаційну діяльність. Це наукова дисципліна, що вивчає закономірності створення та функціонування документів, що виробляє принципи побудови документно-комунікаційних систем методів їх діяльності.

Документознавство досліджує документ як джерело інформації та засіб соціальної комунікації. Це комплексна наука про документ та документно-комунікаційну діяльність, що вивчає в історичному, сучасному та прогностичному планах процеси створення, розповсюдження та використання документних джерел в суспільстві.

Формування документознавства як наукової дисципліни передбачає визначення основних її складових: об`єкта, предмета, методів, понятійного апарату – в їх єдності та цілісності тобто як системної наукової дисципліни.

Об`єктом документознавства є комплексне вивчення документа як системного об`єкта, спеціально створеного для зберігання та розповсюдження (передачі) інформації в просторі і часі.

Предмет документознавства – є створення наукового знання про документ в його єдності матеріальної та інформаційної складових, про закономірності його створення та функціонування в суспільстві.

Становлення і розвиток документознавства в Російській імперії.

Зародження документознавства в Російській імперії (а відповідно й на Україні, як її складовій) було пов'язано з так називаним “практичним” документознавством, тобто зі створенням правил роботи з документами і вимог до самих документів на практиці, у діловодному процесі, у прикладній сфері. Практичне документознавство виникло з появою палеографії (науки про розвиток писемності, про древні рукописи) і дипломатики (науки, що вивчає форму і зміст правових актів), тобто ще в 16-17 сторіччях. Уже тоді в Росії з'явилися уніфіковані документні форми, що складалися з окремих випадків, що узагальнювалися в канцеляріях і потім офіційно закріплювалися. Діловодна практика і надалі робила постійний і істотний вплив на процес становлення науки про документи.

Однак уже з початку 18 століття стали закладатися правові основи документування, насамперед у сфері державного керування. Багато форм документів були закріплені законодавчими актами. У 19 столітті цю роботу було продовжено. До того ж в середині сторіччя з'явилися перші спроби теоретичного осмислення документаційних процесів у російському суспільстві. Вони були початі в роботах Н.Варадінова і В.Вельдбрехта, що систематизували документацію, розподілили неї по групах і на підставі законодавчих актів запропонували правила складання документів. У цих роботах, крім зразків документів, утримувалася і теоретична частина.

Н.В.Варадінов, зокрема, розділяв діловодство на 1) теоретичне і 2)практичне. Він уперше ввів в обіг і сам термін “теоретичне діловодство”. У теоретичному значенні, на