Поява найбільш відомих систем логографічного письма пов’язана з найстародавнішими осередками культури в долині Нілу ( Єгипет) і Месопотамії ( Шумер). Це давньоєгипетська ієрогліфічна та шумерська клинописна система письма, які виникали незалежно одна від одної десь у середині 3 – 4 тис. до н. е., коли в Єгипті й Месопотамії вже сформувалися перші рабовласницькі держави.

Найдавніша система логографічного письма – єгипетська, - як і всі логографічні системи, розвинулася на основі малюнкового письма. Назву ієрогліфи єгипетським знакам дали давні греки, мовою яких це слово означало «священні знаки».

Малюнки єгипетських ієрогліфів створювалися на основі зображень реальних форм та предметів: будинок, нога, рука, рот тощо. Деякі ієрогліфи набули символічного змісту: цар, сонце, місяць…

Починаючи з 3 тис. до н. е., завдяки винайденню писального матеріалу папірусу жерці відмовляються від первинного ієрогліфічного письма з його численними образами і починають розробляти зручнішу скорописну форму письма – так зване ієратичне письмо. З цього часу почалася своєрідна графічна стандартизація знаків.

Ієратичне письмо, в якому налічувалося до 600 знаків – логограм, використовували не тільки для переписування папірусних сувоїв ритуального характеру а й для виготовлення добре оздоблених світських рукописів на замовлення високопоставлених осіб. Такі сувої виконували професійні писці – каліграфи. Значно пізніше, у 8 – 7 ст. до н.е., на основі спрощеної графіки ієрогліфічних знаків, у північному Єгипті виникла ще одна система письма – демотичне, яке було, по суті, скорописом. Знаки в демотичному письмі були ще більш узагальнені, ніж у ієратичному, і остаточно втратили малюнковий характер.

Єгипетські письмена залишалися нерозшифрованими досить довго, тому що в написах поряд з різноманітними ієрогліфами використовувалися знаки – звуки та знаки – детермінативи. Ускладнювало розуміння тексту й те, що один і той самий знак міг означати звук і міг бути детермінативом або ідеограмою.

Лише в 20 – х роках 19 ст. відомий французький вчений Жан Франсуа Шампольйон віднайшов ключ до прочитання єгипетського ієрогліфічного письма. Він досліджував так званий Розетський камінь, виявлений ще під час походу Наполеона в Єгипет поблизу м. Розета. Це невелика чорна базальтова брила повністю вкрита викривленими знаками. Напис на камені чітко поділяється на три частини: горішня, найбільш пошкоджена, виконана ієрогліфами, середня – знаками демотичного письма, а нижня – грецькими літерами.

На цьому пам’ятному камені був зафіксований декрет мемфіських жерців на честь царя Птоломея. У заключних рядках запису грецьким письмом Ж.Ф.Шампольйон прочитав ухвалу жерців від 27 березня 196 року до н.е.: хай буде вирізьблена ухвала на пам’ятникові з каменя твердого письмом божественних слів, письмом книжковим і письмом еллінів.

Ж. Ф. Шампольйон знав, що єгипетські писці обрамлювали написи імен фараонів і царів, прочитавши на Розетському камені в грецькому тексті ім’я царя Єгипту Птоломея, він знайшов відповідні записи його імені й на двох горішніх текстах

Є які були обведені картушами. Після тривалих досліджень вчений дійшов висновку, що, можливо, в написах власних імен кожний ієрогліф означає не поняття, як він припускав раніше, а певний звук. Так він прочитав ім’я царя Птоломея.

Підхід розроблений Шампольйоном, допоміг у подальшому розшифрувати

Тексти багатьох єгипетських писемних пам’яток. Учений довів, що різні знаки єгипетського письма в різноманітних сполученнях мають означати ціле слово, поняття, окремий склад або просто звук-літеру.

Другим найдавнішим осередком логографічної писемності завдяки високому суспільному й економічному розвиткові держави була Месопотамія.

Як і Єгипті, шумерська писемність спочатку була малюнковою, тобто піктографічною: малюнки означали не звуки мови, а певні предмети й поняття . Майже 6 тис. років тому на південних територіях Дворіччях у містах – державах Шумеру була створена клинописна система письма.

У 3 тис. до н.е. шумери ускладнюють свою писемність – клинописними знаками починають передавати не тільки конкретні значення а й звучання слів. Спочатку знаки символізували певні слова, а потім і склади. Шумерська писемність була дуже складною, в ній налічувалося близько 400 знаків: поряд зі знаками словами існували знаки поняття, ідеограм та детермінативи.

Незважаючи на складність, у 2 тис. до н. е., система клинописного письма розвинулася і поширилася на інші землі. Клинописом почали користуватися майже всі народи Стародавнього Сходу. Єгипетські фараони також вели дипломатичні листування з ассиро – вавилонськими царями за допомогою клинопису.

З виникненням державності пов'язаний і розвиток китайської писемності, яка пройшла довгий шлях від малюнкового письма до логографічного. До нашого часу дійшли зразки китайського ієрогліфічного письма – напису на різноманітних матеріалах: камені, металі, дереві, панцирах черепах і кістках тварин, шовку та шкіри.

Китайська ієрографічна писемна система формувалась і розвивалась у Китаї самостійно: спочатку окремі слова зображалися за допомогою конкретних піктографічних малюнків, а згодом зображення піктограм почали спрощувати, скорочувати й узагальнювати. Для кращого відтворення певних абстрактних понять створювали спеціальні логограми. Для відображення різних за значенням але близьких за звучанням слів існували окремі значення. Відсутність фонетичних елементів у китайському письмі зумовило створення великої кількості логограм.

У Китаї й досі користуються давньою системою письма, і кількість ієрогліфів що її складає, сягає 50 тис., хоча освіченій людині достатньо знати 6 – 10 тис. знаків.

Писемність багатьох народів Азії – Японії, Кореї, В’єтнаму – була сформована під впливом китайського ієрогліфічного письма.

На початку нашої ери склалася споріднена система письма цивілізацій майя та ацтеки, яка налічувала до 20 діалектів. Це ієрогліфічне письмо складалося із 270 знаків. Відомий дослідник