У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


чином: як основу природної ієрархії та порядку8.
В принципі, неоязичництво є тим явищем, яке М.Шелер визначає терміном «десублімація» — «повстання природи людини» проти «надсублімації» (техногенності, раціоцентризму, надмірної «екстравертності»), бо в останній природа в людині і природа людини зазнають цькування9. Один з ідеологів цієї течії так визначає свою позицію, називаючи її «шаманістикою»: «це спосіб зв'язку з природою і з тим, що дано вам від народження; тому вона не тільки найбільш природна, але й найбільш практична з усіх метафізичних систем. На відміну від язичництва, у ній практикується не поклоніння перед Природою, а пошанування Природи... Відродження шаманізму в останні роки вказує на зростаючу потребу людини знову поріднитися з Природою і набути зміст свого буття на Землі... Якщо ми хочемо відновити свій зв'язок з Природою і піднятися до нових висот усвідомлення, змінюючи рівень сприйняття реальності, ми повинні подолати обмеження племінного шаманізму і культурних традицій, звільнитися від нав'язаних понять та уявлень»10.
Російський філософ О.Сєдакова, услід за В.Пастернаком, говорить про те, що «через маніпуляції екстрасенсів, масові сеанси нових шаманів, котрі поза всілякою культурною опосередкованістю «присмокталися» до того, що вони називають Космосом»11, невідворотньо повертається тема сили й ірраціональності, від якої раніше відмовився сучасний світ тотального лібералізму та постмодернізму як світ «поза силою, поза розмежуванням, поза опором і нахилами, поза вибором і відданістю чомусь відвертався»12. Якщо літератор В.Єшкілєв запропонував повернення «теми сили» через наративно-деміургічні практики, притаманні ще шаманській архаїці13, то для неоязичників «темою сили» є найбільша чеснота поганізму — «сприйняття символічного та сакрального виміру космосу»14. До цієї ж «чесноти язичництва» ще раніше зверталися французькі унанімісти (Ж.Ромен, Ш.Вільдрак, Р.Аркос, Ж.Дюамель, Ж.Шенневьєр, Л.Дюртен), протестуючи проти декадентського індивідуалізму; англо-американські та українські неоромантики (Р.Л.Стівенсон, Д.Конрад, Р.Хаггард, А.Конан-Дойль, О.Уальд, Е.Сетон-Томпсон, Дж. Лондон, Леся Українка, пізній І.Франко, М.Коцюбинський, О.Олесь, В.Винниченко, М.Хвильовий, М.Шлемкевич, молодий П.Тичина та ін.), котрі втілили тему «поклику предків», тобто прориву ірраціональних стихій за надзвичайних обставин; російські поети-акмеїсти (М.Гумільов, А.Ахматова, О.Мандельштам, С.Городецький та ін.), які називали себе ще «адамістами», закликаючи повернутися до природнього, безпосереднього «погляду» Адама-першолюдини на земні реалії, «сповідуючи культ первіснобіологічного життя, позбавленого обмежених принципів механістичної цивілізації»15. Власне символізм, за поетом та антропософом А.Бєлим, теж постав із прагнення «переродити» сам корінь пізнання за допомогою «символічної гносеології», притаманної предкам сучасної технократичної людини. Поет і філософ Вяч.Іванов визначав символізм як «спогад про священну мову жерців та волхвів»16. Для символізму притаманні як уявлення про неістинність земного світу та ідеальні «інші світи», на котрі реальні явища можуть тільки натякати, так і потяг до «надзоряного простору»17. Саме так звана «лос-анджелеська школа» неоязичництва (К.Кастанеда, К.Наранхо, К.С.Кастанеда, А.Віллолдо, К.Джемсон, «Томас», Т.Абеляр) та її апологети (Х.Аргуельєс, Д.Рассел, К.Медоуз, Д.Лінн та ін.) відроджують символістські тенденції як «неошаманізм» (термін К.Наранхо), як повернення до відкритості людини «іншим світам», притаманної людям за часів «давніх магів» (десь три тисячі років тому) і тепер втраченої18, а також як відновлення символістської довіри до світу, до ірреального.
Неоязичництво, неошаманізм, неоруралізм, отже, можуть трактуватися як «інший шлях» реалізації тих завдань, які не вдалося зреалізувати лівому рухові методом «соціальної алхімії» щодо віднайдення «родової сутності людини» та її «зв'язку з Природою».
«Природне спрощення», «натуралізм», «примітивізм», «істинність» у неоязичництві розуміється як опозиція до християнства і тих релігійних вчень, що в основі світового процесу вбачають особистість Бога. Цей «міф про примітивне протиставляє... життя... кладовищу ідей демократії, прогресу і християнства» (Ю.Халасінські)19.
Щонайперше неоязичники заперечують дійсність іудео-християнської цивілізації — за Е.Фроммом («західної цивілізації», за А.Тойнбі; «європейської культури», за М.Данилевським; «фаустівської культури», за О.Шпенглером; «західної сенсуаліської суперсистеми», за П.Сорокіним; «гуманітарно-секуляризованої» стадії західноєвропейської культури, за М.Бердяєвим; «етрусько-єврейсько-католицької системи», за А.Розенбергом; «загострено екстравертованої цивілізації», за Р.Асаджолі; «іудейсько-християнського теїзму», за Г.Пшебіндою тощо.) Ще Ф.Ніцше вважав християнство та іудаїзм «найгіршими ворогами людини, адже іудейсько-християнська етика є настільки чужою для первісної людської натури, що ця її протиприродна мораль ослаблює людей і створює з них лише нікчемні отари «поганих робітників»... Ніцше особливо гостро протестував проти панівної західної моралі саме тому, що вона звеличувала посередні цінності «стада». Він вважав це найбільш ефективним способом виродження, який цивілізація будь-коли вносила в існування20. Тому «для Ніцше міра всього — людина ... не християнська, а язичницька, тож кризу гуманізму можна витлумачувати і як необхідність пошуку нових можливостей, нехристиянських параметрів для гармонізації стосунків людини і світу»21. Аналогічно ще Дж.Бруно вважав, що «іудаїзм та християнство розклали стародавню та істинну релігію, котра була для нього магією єгипетської «Герменевтики», і містицизм; така ж думка була дуже популярною серед неоплатоників Ренесансу»22. Автор «Міфу ХХ століття» нацистський ідеолог А.Розенберг розглядав християнську цивілізацію виключно як «цивілізацію розслаблених» і її антиподом вважав притаманний, начебто, арійській расі культ нордичних язичницьких героїв з їхнім звитяжним духом.
Французькій антагоністці «арійського поганства» С.Бейль, яка відчувала себе набагато ближчою до грецького язичницького релігійного генія, ніж до іудейського, теж «було прикро, що Логос не був втіленим у Греції»23. Вона пропонувала усунути розрив між цивілізацією та духовністю шляхом «повернення до сакральних цінностей, притаманних нашій цивілізації, які християнство скомпрометувало не через власну сутність, а через зв'язок із семітськими сакральними цінностями»24.
Румунсько-французький філософ, учасник «Залізної гвардії» (спільно з М.Еліаде), предтеча європейських «нових правих» Е.Чоран (Сьєра) саме християнство звинувачував у тому, що воно нав'язало Європі думку про
Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12